Як SB і КДБ за допомогою воєнного злочинця хотіли знайти зниклий шедевр мистецтва

Протягом усього періоду існування соціалістичної Польської Народної Республіки (ПНР) польська Sluzba Bezpieczenstwa (таємна поліція, що виконувала функції контррозвідки міністерства внутрішніх справ,

Бурштинова кімната була створена на початку XVIII століття на замовлення короля Пруссії Фрідріха І Гогенцоллерна. Робота над кабінетом тривала 11 років. Бурштин творив на стінах та стелі різноманітні орнаменти і гірлянди, герби, тематичні сцени, навіть підсвічники були бурштинові. У 1716 році російський цар Петро І побачив унікальний витвір мистецтва і настільки захопився, що король Пруссії вирішив подарувати його своєму російському колезі. На знак вдячності за подарунок цар вислав Фрідріхові російських солдатів. Таким чином було створено російсько-пруський союз. Невдовзі кабінет розмонтували і перевезли до Санкт-Петербурга, де нерозпакованим він пролежав до смерті царя. Катерина І наказала змонтувати кімнату в одному із залів Зимового палацу, причому її допрацювали і збагатили численними додатками. У залі розміром 10,5 на 11,5 метра змонтували 24 люстри, багато оздоб та меблів. Пізніше Бурштинову кімнату перенесли до Царського села, де протягом 200 років вона була окрасою Єкатерининського палацу.  Під час Другої світової війни палац розбомбили і сплюндрували німці. У 1941 році вони демонтували Бурштинову кімнату. В німецьких документах зазначається, що демонтаж тривав 36 годин. Витвір мистецтва запакували в скрині та перевезли в замок хрестоносців у Кенігсберзі. Тут унікальний витвір мистецтва відновили і розмістили в одному з приміщень. У 1944 році кімнату знову запакували в скрині. 9 квітня 1945-го радянські війська захопили замок у Кенігсберзі, але бурштинового скарбу не знайшли. Що з ним трапилось - ніхто не знає досі.

скорочено - SB) та радянський КДБ реалізовували оперативні комбінації з метою з'ясувати місцезнаходження знаменитої Бурштинової кімнати - шедевру мистецтва, вивезеного німцями з Царського Села під Ленінградом під час Другої світової війни. Це підтверджують документи, що зберігаються в Інституті Національної Пам'яті Польщі (Instytut Pami'ci Narodowej), які досліджував польський тижневик "Rzecz­pospolita".

Курорт за ґратами

Чи не головні надії обидві спецслужби покладали на колишнього гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха, виданого в 1950 році в Польщі. Тут його засудили до смерті, але вирок так і не виконали. Офіційна версія: "хвороба в'язня". Погодьтеся, трохи дивно лікувати того, кого все одно збираються стратити. Однак комуністична влада робила усе від неї залежне, щоб воєнний злочинець жив якнайдовше. Коли Еріх Кох захворів на рак - для нього знайшли найкращого хірурга і перевезли на операцію у Лодзь. У в'язниці до Коха було особливе ставлення. Отримував найкраще харчування, йому передплачували німецьку пресу, без обмежень приносили папір та писарське приладдя. Кох помер природною смертю у 1986 році у віці 90 років у в'язниці в Барчеві.        

Цікаво, що протягом багатьох років воєнний злочинець був ув'язнений без законної підстави. Згідно із законодавством Польської Народної Республіки, якщо присуджену смертну кару не виконають протягом десяти років, то вона автоматично замінюється на 25 років позбавлення волі. У кримінальному кодексі ПНР не було передбачено довічного ув'язнення.     

Як випливає з документів польського Інституту Національної Пам'яті, колишній гауляйтер Східної Пруссії уникнув розстрілу, бо володів інформацією про Бурштинову кімнату.  

Приховані мікрофони SB

Еріх Кох народився 1896 року. Як і Гітлер, був ветераном Першої Світової війни. До НСДАП вступив у 1922 році та до кінця своїх днів вихвалявся партійним квитком №88. У 1928 році був призначений на посаду гауляйтера Східної Пруссії. Під час війни Кох прославився особливою жорстокістю - змушував дітей вішати своїх батьків взамін за обіцянки зберегти життя, яких не дотримувався. Схожі методи використовував, коли став керівником цивільної адміністрації в Україні. Проти його жорстокості протестували навіть керівники Вермахту. Керував будівництвом комплексу бункерів для ставки Гітлера в Коло-Михайлівці біля Вінниці. Коли радянські війська зайняли Східну Пруссію, Коху вдалось втекти. До 1949 року йому вдавалося переховуватися, доки британці не зловили його у Гамбурзі. Роком пізніше видали полякам. Попри смертний вирок, Кох помер природною смертю у віці 90 років у в'язниці в Барчеві (Польща).

У 1964 році за наказом КДБ радянський професор Дмитро Ольдерогге відвідав Еріха Коха у польській в'язниці. В'язень детально розказав йому все, що знав про Бурштинову кімнату. Здійснювався прихований запис розмови. Як виявилося, стенограма цього запису, що нараховує кілька десятків сторінок, знаходиться в Інституті Національної Пам'яті.

Професор Ольдерогге (у стенограмі його прізвище помилково написано Оберогге) - радянський академік з Ленін­града, був етнографом, спеціалізувався на Африці. Для розмови з Кохом його вибрали тому, що за національністю був німцем і навіть свого часу навчався в Берліні. Радянський академік розмовляв з Кохом двічі - 21 і 23 вересня 1964 року. Приміщення, в якому відбувались розмови, SB нафарширувала прихованими мікрофонами.    

Кох пообіцяв, що допоможе в пошуках Бурштинової кімнати. "Вважаю, що це скандал, велике свинство, що подарунок, який прусський король Фрідріх Великий зробив цареві Петру І, був вкрадений. Існують речі, яких не можна робити навіть під час війни", - переконував Кох професора Ольдерогге. Насправді колишній гауляйтер під час війни був одним з найбільших розкрадачів творів мистецтва та відповідальним за розграбування Бурштинової кімнати.

Таємничий бункер
у Кенігсберзі

Відомо, що шлях бурштинового скарбу зникає у Кенігсберзі, де власне й знаходилася остання резиденція Еріха Коха.

Екс-гауляйтер Східної Пруссії у розмові з радянським професором стверджував, що скарб ніколи не залишав цього міста. "Вважаю, що кімната не покинула Кенігсберга. Я надзвичайно детально контролював останні кораблі, щоб туди не потрапило нічого, крім поранених, жінок та дітей. Не бачу іншої можливості, бо такий великий зал не вдасться вивезти у валізі. Припускаю, що вона залишилась до кінця у Кенігсберзі", - стверджував в'язень.

Насправді Кох обманював. Принаймні стосовно кораблів, адже більшість жінок та дітей з Кенігсберга втікали пішки, а кораблі вивозили залишки військ та партійних вождів НСДАП.

Воєнний злочинець просив Радянський Союз організувати таємну експедицію за скарбом, у якій хотів брати участь особисто. Він твердив, що, найвірогідніше, Бурштинова кім­ната захована в одному з підземних бункерів. "Є певний бункер у Кенігсберзі, який добре знаю, тому що маю в ньому особисті речі. Це цінні картини, варті мільйонів. Ці речі заховані за моєю вказівкою", - розказував Еріх Кох. Він стверджував, що разом з награбованими ним творами мистецтва заховано також Бурштинову кімнату.

Питання можливої таємної експедиції польського в'язня на територію СРСР, до Калінінграда, фігурує щонайменше в декількох офіційних документах. Однак чи експедиція насправді відбулась - невідомо. У доступних нині документах на цю тему немає жодної інформації.

Операції
"Смарагд" і "Кімната"

Зате відомо, що польська Sluzba Bezpieczenstwa власними силами організувала щонайменше дві операції щодо пошуку бурштинових скарбів під криптонімами "Смарагд" і "Кімната". У каталогах Інституту Національної Пам'яті немає даних, чи інформація про них доступна в архівах. Останні документи про Еріха Коха Agencja Bezpieczenstwa Wewnetrznego (Агентство внутрішньої безпеки Польщі) передала до Інституту Національної Пам'яті минулого року. До речі, в справі воєнного злочинця знаходяться свідчення польських примусових робітників у Східній Пруссії, які стверджували, що бачили німців, які переховували під кінець війни якісь таємничі скрині неподалік Кенігсберга. Один з них, Юзеф Яновскі, як місце переховування вказав замок Ньюхаусен, розташований за 12 кілометрів від Кенігсберга (нині - Гур'євск Калінінградської області Росії). Стверджував, що бачив, як СС-івці замуровували в одному з підвалів таємничі скрині й старанно замаскували вхід. Навіть намалював детальний план цього місця. Схожу версію розповів і Станіслав Слєдзєвскі, описуючи місцевість Лоренц. Однак, з огляду на те, що Бурштинова кімната не знайдена й досі, схоже на те, що або свідки щось наплутали, або в тих скринях знаходилося щось інше.

До речі, крім польської Sluzbи Bezpieczenstwи та радянського Комітету державної безпеки, Кохом цікавилась ще якась третя сторона. У документах є опис слідства, що велось у справі невстановлених чоловіків, які вночі у лісі мали таємні перемовини з охоронцем в'язниці Барчева, намагаючись вмовити того допомогти їм сконтактувати з в'язнем. Хто це був - колишні соратники Коха з SS чи ще хтось - встановити не вдалося.

Як би там не було, підказки колишнього гауляйтера Схід­ної Пруссії не привели до Бурштинової кімнати ні поляків, ні СРСР, ні когось третього. Якщо скарб витримав війну і випробування часом, то він досі чекає свого відкривача.

Богдан Юрчук, Варшава