Казки помічні, коли, як казав Франциско -Хосе де Гойя, “сон розуму породжує примари”. Принаймні таке враження виникає тоді, коли бачиш, як молоді матері звертаються до психологів з приводу різних страхів, породжених уявою дітей. Найчастіше малюки бояться темряви, грози, бояться залишатися самі, спілкуватися з іншими дітками. І це далеко неповний перелік усього того, що можна вилікувати за допомоги казкотерапії.

Казкотерапія як новий метод психотерапії, з’явилася лише 20 років тому. 

“За допомоги казки можна отримати психологічну допомогу. Зазвичай лікують психологічні проблеми (привчання або відучування від горщика, ревнощі, всі можливі страхи, посттравматичні розлади, негаразди в сім’ї, емоційні розлади тощо). Крім того, казки можуть бути й повчального характеру (коли дитина не хоче чистити зуби, бере щось без дозволу, не хоче прибирати за собою іграшки і так далі). Цікаво, що казка в деяких випадках усуває й фізіологічні проблеми, якщо вони мають психогенний характер (тобто причиною того, що дитина постійно хворіє, можуть бути стреси через розлучення батьків, народження брата або сестри і, як наслідок, втрата уваги з боку тата і мами). Не повірите, але існують казки навіть для лікування бронхіальної астми та алергії”, – розповідає “Пошті” дитячий психолог, казкотерапевт Анна Луньова.

Використовують таку терапію для дітей віком до дванадцяти років. Зі слів фахівця, дорослі не сприймають казки серйозно, тож лікувальний ефект значно знижується. А ось у тих, що вірять у їх терапевтичну дію, навіть температура під час застуди знижується! Це підтвердить будь-який казкотерапевт. Причому казки “в таблетках” чи “в капсулах” не існує. Для кожного маленького пацієнта придумується своя казкова історія.

У казкотерапії є два види казок: терапевтичні – лікують емоційні травми і психокорекційні – спрямовані на виключно коригування поведінки. У обох видах казок спрацьовує моделювання, так звана поведінкова техніка, яка полягає у навчанні за допомоги демонстрування.

“Існує дуже багато “готових” казок, які, як правило, модифікую під кожного пацієнта (вік, імена та кількість членів сім’ї, їхні звички, життєві події). Казка має позитивний вплив тоді, коли дитина максимально ідентифікує себе з головним героєм. Інколи доводиться складати казки просто в кабінеті під час прийому маленького пацієнта. Насправді кожна казка – дуже індивідуальна, як і кожна дитина. Але все ж таки основ­ну лінію сюжету описати можна: спочатку варто розповісти про головного героя, потім – про проблему, завдання, яке він повинен вирішити. Звісно, що проблема в головного героя повинна бути приблизно такою ж, як і в дитини. А далі вже треба описати шляхи її вирішення, які перепони постали перед героєм на цьому шляху. І наостанок – обов’язково щасливий кінець, як після цього став жити казковий герой, який висновок зробив і так далі. 

Добре, коли в цьому процесі психологові допомагає мама, коли вони разом напов­нюють сюжет. Як би дивно це не звучало, використовую задля цього звичайний м’яч: кидаю його і говорю початок речення, визначаючи таким чином розвиток сюжету, а мама разом із дитиною, ловлячи той м’яч, закінчують речення. Проте, кому кидати м’ячик – мамі чи дитині, обираю сама”, – веде далі Анна Луньова.

З її слів, є випадки, в яких не можна застосовувати казкотерапію. До них належать фізіологічні недуги, що не мають в основі психологічних причин, а також вік пацієнта – діти, яким більш ніж дванадцять років (тут дієвішими будуть філософські притчі). 

“Казкотерапія може не подіяти в тому випадку, якщо казка неправильно “застосована”, якщо не виконані умови, про які я вже розповідала. Для того, аби казка мала позитивний лікувальний ефект, повинна бути виконана основна умова – наближення сюжету до історії і проблеми дитини. І насамкінець дитина мусить намалювати (необов’язково одразу після обговорення) ілюстрацію до почутої казки або те, що вважає у ній головним. Інколи можна використовувати ще один заключний етап – драматизацію чи програвання цілої казки або її частин. Дайте дитині можливість розподілити ролі, за необхідності задійте інших членів родини, іграшки. Не бійтеся відійти від сюжету казки! Пам’ятайте, що дитина може змінити в ній усе так, як їй треба. І ще одна умова: як правило, казка розповідається, малюється, програється стільки разів, скільки потрібно дитині, до того ж сюжет або закінчення її може постійно змінюватися”, –  пояснює казкотерапевт.

Раніше люди “ковтали” книги, а тепер віддають перевагу маленьким текстам – твітам або постам у соцмережах. Але ж є думки, які можна передати тільки в більшому тексті! Афоризми й цитати не дають розуміння, якщо в людини немає базису, втрачається навик шукати причинно-наслідкові зв’язки. Відтак у останні роки з’явилася казкотерапія й для дорослих – сторітерапія або сторітелінг (з англійської).

До дитячого психолога, казкотерапевта Олени Петрушкевич, керівника Експериментальної лабораторії казкотерапії, що діє при Українському католицькому університеті, звертаються по допомогу не лише батьки з дітьми, а й дорослі. Вона вже п’ять років займається цією новою методикою лікування емоційних розладів.

Приходять, як правило, подружжя, що воліють покращити сімейні стосунки. Тоді казкотерапія відбувається в кілька етапів: спочатку пацієнт складає і пише свою власну казкову історію, з якої психолог дізнається про його глибинні проблеми, а потім на цій основі складає відповідну терапевтичну історію.

“Людина, вигадуючи свою власну казку, виражає свої емоції і починає краще розуміти сама себе, – переконує Олена Петрушкевич. – Замість того, щоб з’ясовувати стосунки в суперечці з чоловіком, жінка може написати для нього казку, зобразивши себе в ролі головної героїні та висловивши таким чином всі свої думки, відчуття, вказавши, яким вона хотіла б бачити вирішення конфлікту. Відтак авторка історії осмислює свої почуття, а читач цієї історії  (в нашому випадку – її чоловік) починає краще розуміти їхні стосунки, що потребують покращення”.

Звісно, є багато людей, які не вірять у цей метод психотерапії, багато скептиків, які, читаючи цей текст, посміхаються… Річ у тім, що вони ще, напевне, не знайшли своєї казки!