У цьому питанні вчення Церкви незмінне: в стані тяжкого гріха до Святого причастя приступати не можна! “Коли Церква каже, що хтось є в стані тяжкого гріха і не може бути допущений до Святого причастя, вона цим нікого не дискримінує, нікого не принижує, навпаки, таке навчання Церкви є великою захороною і материнською допомогою цим людям... Бо ми знаємо, згідно з навчанням святого апостола Павла, що Святе причастя можемо прийняти як на спасіння нашої душі, так і на наш суд або осудження. Отож, згідно з навчанням святих апостолів і традиційним вченням Церкви, коли хтось приступає до причастя в стані тяжкого гріха, він ще погіршує свій стан, бо чинить новий тяжкий гріх святотатства”, – сказав Блаженніший Святослав у інтерв’ю Радіо Ватикану, підбиваючи перші підсумки XIV Асамблеї Синоду єпископів Католицької церкви у Ватикані, в якій він бере участь, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Зі слів глави Церкви, синодальні отці були одностайні в тому, що Святе причастя, зокрема можливість чи неможливість його прийняття тими, що перебувають у стані тяжкого гріха, є не питанням якогось пастирського методу, а питанням доктрини Церкви, питанням католицької віри.
Коли хтось приступає до причастя в стані тяжкого гріха, то чинить новий тяжкий гріх святотатства
Блаженніший розповів, що єпископи роздумували більше над тим, як допомогти людям, що живуть у стані такого тяжкого гріха, і як із нього вийти. Яка є покутна дорога, якою нині Церква може повести людей до навернення, покаяння, а відтак до можливості виправитися. Бо це ті умовини, згідно з якими людина може вилікуватися зі стану тяжкого гріха.
В цьому питанні, на думку предстоятеля, цікавим є внесок саме Східних Церков, тому що, можливо, в латинському обряді поняття про гріх більш юридичне: “Тобто гріх – як певний переступ закону, за який наступає певна кара. Отож, у багатьох простих людей складається враження: ага, раз я порушив закон, значить тоді я покараний, неможливість причастя – це покарання для мене. Ну то давайте тепер почнемо просити Церкву, аби це покарання в той чи інший спосіб можна було зменшити або відмінити. У східній церковній духовності гріх розуміється не так, як переступ якогось закону, а як страшна недуга, хвороба, яка потребує лікування. Тобто всяка покутня практика в розумінні східного богослов’я є лікувальною, терапевтичною. Таким чином ми допомагаємо зрозуміти багатьом нашим співбратам у єпископстві, що традиційне вчення Церкви про покутню практику, про можливість чи неможливість Святого причастя для того, хто живе в стані тяжкого гріха, це не якась сувора кара, а дорога лікування та оздоровлення людської душі”, – пояснив він.