У галузі освіти тема реформ не нова. Її обговорюють на різних рівнях у різних інстанціях, проте розмови ці стосуються радше процедурних моментів. Проте пора замислитись, що дає українському суспільству майже стовідсоткова освіченість, які цінності, знання, навички передає сучасна українська освіта і як синхронізувати її зі змінами в суспільстві?

Ці та інші питання входять у площину фахових інтересів соціолога (Фрайбурзький університет), старшого аналітика компанії pro.mova, учасниці Унівської та Несторівської груп, керівника проекту з глибинного медіа-моніторингу освітньої реформи в Україні, викладача курсу “Критичне мислення” в УКУ.

“Пошта” відібрала ключові тези розмови з Вікторією Бриндзою (на фото) “Цінності у пострадянській освіті. Які зміни можливі?”, що відбулася нещодавно в книгарні “Є”. 

* Незважаючи на те, що українське суспільство задекларувало демократичність, але інститути суспільства відбивають стару радянську тоталітарну картину, коли не людина приймає рішення, а за неї це робить держава, відповідно в освіті ми бачили такі ознаки, маркери, незбіги. Освіта виконує кілька функцій, зокрема дві найголовніші – соціалізацію, тобто допомогу людині перейти в доросле життя, зрозуміти, як їй взаємодіяти з іншими людьми, і передачу культурного капіталу, тобто всього того, що напрацювало людство. Освіта досі відтворює тоталітарну систему, при якій людина не є суб’єктом, не приймає рішення самостійно, а об’єктом – виконує соціальні програми. Звісно, ми свідомі того, що не всі члени суспільства можуть брати на себе відповідальність і приймати рішення, не всі готові бути суб’єктами. Однак з тим, як розвивається сучасний світ, бачимо, що людей, здатних до суб’єктності, стає щораз більше. 

* Наша освіта не відповідає вимогам постіндустріального суспільства, тобто не відповідає викликам інформаційного суспільства, коли нам не треба більше запам’ятовувати багато речей, а радше треба знати, як ними користуватися, як і де ці знання шукати, вміти ними розпоряджатися.

Освіта, диплом сприймається як певний чинник безпеки: отримаю диплом, значить автоматично опинюся в безпеці, зможу отримати кращі можливості роботи. Всі учасники освітнього процесу розуміють і відчувають, що щось не так. Ми ніби й здобуваємо знання, але поряд із тим мусимо наймати репетиторів. У вищій освіті рівень знань низький, а люди все одно потрапляють у виші, здобувають дипломи… Мало кого виключають… 

* ОБСЄ нещодавно запровадило новий показник освіти – якість. Тест PISA оцінює, наскільки школяр може зрозуміти, про що йдеться, вирішувати проблеми, наскільки володіє знаннями. Відповідно до цих показників було доведено, що не має значення, скільки років учень просидів у школі, більше значення має те, наскільки він використовує ці знання, наскільки розвинені його вміння читати і розуміти, вирішувати завдання. 

* Зараз школа відтворює тоталітарну схему – вчить нас репродукування знань, а не формування власної думки. Якщо подивитись на підручники, то там є тільки одне правильне рішення. Це дуже страшно для суспільства, тому що це ламає мозок зі самого дитинства, бо треба адаптуватись до того, що вчитель назве правильним/неправильним. Інший бік медалі – вчителі теж невмотивовані працювати добре. З одного боку, затиснуті бюрократичною системою, з іншого – “свободолюбними” батьками і учнями, які не завжди розуміють, що таке відповідальність і свобода, яку функцію має виконувати школа. 

* Теперішня школа не вчить критичного мислення, свободи, коли ми докладаємо зусилля і отримуємо результат, зусилля це спотворюється в бік догоджання учителеві чи програмі замість розвитку прагнення, навіть конкурентності. Бачимо відтворення заборон як єдиноможливого методу підтримання дисципліни, а не через мотивацію учнів, скеровування. Але суспільство рухається до більшої відкритості, лібералізму, до атмосфери, де людина дедалі більше може обирати. Отримуючи такий позив у родині, медіа, дитина не розуміє, чого має рухатися через заборони в школі, може ставити під сумнів саму школу і навіть систему освіти. 

* Викладаючи критичне мислення, зіштовхуюсь із ситуацією, що у нас все ще присутнє уявлення, що якщо я з кимось погоджуюся в дискусії, то свою думку тим підважую, я маю або з ним погодитись, або мій опонент – зі мною. Це є і в середовищі експертів. Критика у нас присутня на рівні критицизму: своєю критикою ми маємо або знищити опонента критикою замість того, аби дати йому гідний фідбек (тобто відповідь). Так само болісно сприймаємо критику. А все тому, що в школі нас не вчили провадити дискусію, розділяти думку і особу. Ми говоримо, що не погоджуємось з кимось, а не з певною думкою, хоча насправді не згодні з висловленою думкою. Все це відображаються в уявленнях дитини, молодої людини про те, як влаштований світ… Не треба знаходити одну єдину правильну істину, у світі є безліч цікавих позицій, які заслуговують уваги, і серед цього розмаїття можна й варто співіснувати. 

* З новим законом “Про освіту” ця ситуація має шанс виправитися. Але все потроху змінюється. Цікавий момент: МОН дуже хвалило те, що можна перенести виші та школи з Донбасу. Так, ми вчимося жити разом, конкурентно. Реформи в освіті потрібні не лише освітянам. Освіта формує цінності суспільства, формує те, що ми вважаємо правильним. Зміни, яких потребує освіта, мають бути достатньо кардинальними, але вони стосуються не лише освіти, а радше управління нею. Сьогодні ми бачимо, що не все МОН може вирішити, а навіть активні освітяни чекають змін саме там. Міністерство стає відкритішим, просто не все одразу встигає робити. У Львові заснували освітній кластер – поки що це тільки ініціатива, неформальне об’єднання, яке говорить про тактичні речі для Львова, зокрема, про поширення англійської, співпрацю вишів із бізнесом. Все одно бракує стратегічних речей, бракує того, щоби інституції державні перетворювалися, переосмислювалися.  

За часів Табачника був сильним рух щодо знецінювання будь-яких реформ. Усі наші рекомендації були зведені з точністю до навпаки, система спотворила ЗНО, школи стали підготовкою до доступу, до диплома, який дасть путівку в життя. Працюємо з учителями над тим, як говорити про свободу, розкривати її дітям.