У пошуках “золотого потяга”

У підвалі вроцлавської ратуші знаходиться знаменита в Європі Piwnica Swidnica

Наприкінці серпня світ приголомшила сенсація – в околицях польського міста Валбжих у Нижній Сілезії в закинутому підземному тунелі нібито знайшли схований нацистами наприкінці Другої світової потяг. Що в ньому – ніхто не знає, але шпальти світових часописів зарясніли прикметником “золотий”, мовляв, сховані під землею вагони аж тріщать від награбованих лідерами Третього райху коштовностей.

Точне місцезнаходження потяга тримають в таємниці, відомо лише, що таємничий тунель знаходиться десь в околицях Валбжиха та замку Ксенж. Можете уявити, які золоті бісики затанцювали в моїх очах, коли отримав запрошення від прес-менеджера представництва Польської туристичної організації в Україні Олени Бондаренко відвідати Нижньосілезьке воєводство.

В гостях у “червоного барона”

До Сілезії ми дісталися надвечір, але, незважаючи на втому, гайнули із затишних номерів готелю Red Baron на нічну прогулянку Свідницею – саме це місто стало першим пунктом нашої подорожі. Варто нагадати, що Нижня Сілезія до Другої світової входила до складу Німеччини, що наклало свій відбиток на історію та архітектуру краю.

Той-таки готель названо на честь найзнаменитішого повітряного аса Першої світової Манфреда барона фон Ріхтгофена на прізвисько Червоний барон, який iшов у бій виключно на літаках яскраво-червоного кольору. Воював фон Ріхтгофен геройськи – збив 80 противників і загинув у 25 років в одному з останніх боїв тієї війни.

Але Свідниця відома не лише своїм асом. Тут варто відвідати єдиний у Польщі музей давніх купців та обов’язково (повірте, отримаєте купу вражень) – Храм миру, занесений у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Постала ця незвичайна споруда в середині XVII століття, причому храм, де могли одночасно молитися 7,5 тисяч прихожан, збудували лише за рік і то виключно з дерева, піску і глини. “Жодної металевої деталі та ніякого каменю!” – таким був наказ імператора Священної Римської імперії Фердинанда III Габсбурга. Тому й називається Храмом миру, бо не міг бути за нагоди використаний як оборонна споруда (а в ті часи всі сакральні споруди були важливою частиною фортифікаційних укріплень).

Храм миру в Свідниці: “Жодної металевої деталі та ніякого каменю”

Львівська бруківка на вроцлавських вулицях

На Ринку Вроцлава просто перед ратушею стоїть львівський пам’ятник. Дід Андрея Шептицького Олександр Фредро до 1946 року мирно куняв у своєму бронзовому фотелі в скверику на Академічній. Що цікаво, зараз на тому самому місці в не менш зручному фотелі можна побачити Михайла Грушевського.

Колись Фредро мирно куняв у своєму бронзовому фотелі в скверику на Академічній

А ще у Вроцлаві можна помилуватися колишньою окрасою Стрийського парку “Рацлавіцькою панорамою” – живописним полотном заввишки 15 метрів, завдовжки 114 та діаметром 38 метрів, розміщеним в ротонді по колу. На ньому зображена битва 4 квітня 1794 року під Рацлавіцами (неподалік Кракова), в якій польські повстанці під проводом Тадеуша Костюшка розбили російські царські війська. Ініціатором її появи став львівський художник Ян Стикa. Кажуть, що й Львівська вулиця у Вроцлаві замощена вивезеною зі Львова бруківкою.

Після Другої світової з Бреслау вислали всіх німців, а тепер уже польський Вроцлав заселили переселенцями зі Східної Галичини, головно – зі Львова. Кожен корінний мешканець столиці Нижньосілезького воєводства має в родині дідуся чи бабусю (вуйка, стрийка, швагра) родом зі Львова. Тому, коли почуєте, що “Вроцлав – то другий Львів”, знайте, мова не про архітектуру, а власне про те, що довоєнна львівська інтелігенція стала основою інтелігенції вроцлавської. Й остання про це не забуває. Наступного року Вроцлав буде Культурною столицею Європи – статус більше іміджевий, але “до холєри” престижний. Так ось, поміж понад двома сотнями культурних заходів, запланованих на 2016-й, буде й “Місяць Львова у Вроцлаві”. Серед проектів – осучаснення, так би мовити, “Рацлавіцької панорами”, зовнішній фасад якої перетвориться на фотоколаж про боротьбу українців з російською окупацією – від Майдану до АТО. “Всередині ротонди поляки б’ються з москалями за свою землю, ззовні – українці з москалями. Це має бути дуже цікавий культурно-мистецький проект”, – упевнений арт-куратор Рафал Козінський.

“Місто зустрічей”

Так називають Вроцлав, оскільки його історія творилася багатьма народами, а зараз в його затишних кав’ярнях спілкують люди з цілої Європи. Важливе уточнення – молоді люди. Із 630 тисяч населення майже 130 тисяч становлять студенти! Приємно, що майже 30 тисяч спудеїв – з України.

Не в останню чергу це стало можливим завдяки програмі Teraz Wroclaw (Тепер Вроцлав). Це некомерційний проект, що постав з ініціативи міської влади та вищих навчальних закладів міста (а їх у Вроцлаві 23), мета якого – допомога українським студентам у здобутті якісної європейської освіти. Майже реклама: проект Teraz Wroclaw не вимагає жодних захмарних сум за посередницькі послуги, жодних платних мовних курсів і сертифікатів “про здатність навчатися у вишах Польщі”, як це роблять українські посередницькі компанії. Тож маєте бажання – спробуйте (подробиці на сайті – studyinpoland.pl.

Знайди свого краснолюдка

Але повернімося до затишних вроцлавських вуличок. Насправді Вроцлав зовсім не схожий на Львів: абсолютно інакші архітектура, планування та атмосфера. Так, трапляються дуже схожі сецесійні квартали, але загалом – зовсім інше місто. Чого вартa лише Одрa з купою рукавів та проток, 12 островів та приблизно 120 мостів! Куди там Львову з його вічним браком води.

Одна з фішок Вроцлава – краснолюдки. Перші гноми з’явилися у місті у 1980-х і були виключно політиками. Учасники опозиційного руху “Помаранчева альтернатива” малювали на стінах, де міліція замальовувала оранжевою фарбою антикомуністичні написи, маленьких гномиків. Мешканцям міста це сподобалося і зараз у місті майже 300 маленьких бронзових фігурок.

Тяжка доля пияка-краснолюдка, але цікава

Політиком залишився лише Тато-Краснолюд на вулиці Свідницькій, решта представляють найрізноманітніші професії, є спортсмени, сажотруси, пожежники, навіть пияки. А оскільки фігурки встановлені в найнесподіваніших місцях, то чи не кожен турист підсвідомо втягується у квест “Знайди свого краснолюдка”.

Незабутнє враження справляє пам’ятник “Перехід. 1977-2005” авторства Єжи Калини. На жвавому перехресті поруч із залізничним вокзалом з одного боку вулиці семеро пересічних людей, що кудись поспішають у своїх повсякденних справах, ніби провалюються під землю, щоб з іншого боку з’явитися знову. Символічний меморіал постав у 2005-ому в пам’ять 24-ї річниці введення в Польщі воєнного стану. В ніч на 13 грудня 1981 року майже п’ять тисяч поляків просто зникли (провалилися під землю) – їх забрали агенти комуністичної спецслужби генерала Ярузельського. Багато хто ніколи не повернувся додому.

“Перехід” – люди провалюються під землю, щоб з іншого боку вулиці з’явитися знову

Зрештою Вроцлавом можна блукати довго і при цьому весь час знаходити щось цікаве. Втомилися – маєте до вибору безліч найрізноманітніших кав’ярень та ресторанів. Радимо при нагоді не оминути Bar Barbara – легендарний у Вроцлаві заклад поруч з Ринком на розі Шевської та Свідницької (орієнтир – Тато-Краснолюд).

“Супертигр” у підземному лабіринті

Гора Осувка неподалік міста Глушиця, що у Валбжиському повіті, нічим не виділяється на фоні Совиних гір. На схилі – скромний вхід у штольню. А далі починається щось неймовірне – в горі створено справжнє підземне місто: галереї, тунелі, командні пункти, кулеметні дзоти, десь повністю забетоновані, інші – лише на початковій стадії спорудження.

Осувка – частина амбітного проекту часів Третього райху під назвою Riese (“Гігант”). Досі ніхто не знає, навіщо гітлерівці спорудили це величезне підземне місто – жодних документів віднайти не вдалося. Дехто вважає, що це мала бути таємна резиденція Адольфа Гітлера, інші стверджують, що будувалися цехи для підземного заводу з виготовлення якоїсь секретної суперзброї.

Жодних планів чи схем не збереглося, тож про справжні масштаби підземель не знає ніхто, очевидно, що в товщі Совиних гір залишилося ще багато досі не відкритих приміщень. Що у них сховано – можна тільки здогадуватися. Доведений факт: коли після Другої світової з Нижньої Сілезії виселили геть усіх німців, серед нових поселенців почали з’являтися люди, що вільно розмовляли польською, але насправді належали до створеної колишніми SS-цями таємної організації ODESSA. Як з’ясували значно пізніше органи держбезпеки Польщі, їхнім завданням булщ стерегти залишені передбачливими німцями схрони зі зброєю та документами. Кажуть, чимало занадто цікавих поляків, які на свою біду знаходили ті схованки, знайшли вбитими.

З Осувкою пов’язана і ще одна легендарна історія. Відступаючи, нацисти підірвали входи в підземелля, таким чином необачно замурувавши всередині чотирьох німецьких солдатів. Ті намагалися врятуватися, тож відчайдушно гатили з кулеметів. Зрештою, стрілянину почули, та коли вхід розкопали, знайшли живим лише одного.

Нині Осувка відкрита для відвідування, і для туристів тут доступні 750 метрів підземних приміщень. Найсміливішим гіди пропонують проплисти німецьким десантним човном часів війни, залитим скажено холодною водою (температура – лише чотири градуси, аж руки “ошпарює”) коридором, наприкінці якого ще й доведеться пробиратися висячим над водою містком та хиткими дошками, підсвічуючи собі мобільним та стиха лаючи і німців, і гідів, і самого себе за те, що погодився на цей екстрим.

Масштаби підземного міста найкраще ілюструють встановлені в одному з тунелів на глибині 50 метрів зображення (в натуральну величину) танків Другої світової: американського “шермана”, радянського Т-34 та “супертигра” вагою 56 тонн. З огляду на габарити, лише в цей тунель можна було б загнати з десяток броньованих монстрів. Тож і “золотий потяг” може так само легко бути схований в якомусь підземному тунелі.

Лише в цей тунель під Осувкою можна було б загнати з десяток “супертигрів”

Спальня фюрера

Отож, підходимо до найцікавішого. Величний замок Ксенж поблизу Валбжиха зараз найчастіше згадується, як місце, поблизу якого й заховано легендарний “золотий потяг”. Колишня резиденція знаменитого баронського роду фон Гохберґів була практично знищена в часи війни, але зараз про це мало що нагадує. Тепер це одна з туристичних перлин цілої Польщі.

До речі, під замком також існує розгалужена мережа споруджених нацистами підземель. Ксенж мав стати черговою штаб-квартирою Гітлера. Нині туристам показують доволі скромну кімнату, що призначалася як спальня фюреру. А щоб його, бува, не прибило ворожою бомбою, поруч спорудили ліфт (який, на жаль, не зберігся), що опускався на 15 метрів углиб гори, на якій стоїть замок. Унизу – просторий бункер з командним центром, солдатськими казармами та залами для нарад. Туристів, щоправда, далеко не пускають – більша частина підземель закриті для відвідування.

У товщі Совиних гір залишилося ще багато досі не відкритих підземель

P. S. Ні дрібки золота ми так і не знайшли, зате набули дещо значно важливіше – незабутні враження. В одному матеріалі просто неможливо описати всі принади Нижньої Сілезії, адже були ще й унікальний музей скла та термальні купальні в Єлєні-Ґурі, курортне містечко Поляниця-Здруй та ще безліч цікавого. Зрештою, сідайте на автобус – і гайда до Вроцлава. Раптом саме вам пощастить “озолотитися”…

Один з двох останніх оленів у Єлєній-Ґурі (опудало ще одного – в приймальні президента міста)

Львів – Свідниця – Вроцлав – Єлєня-Ґура – Валбжих –
Ксенж – Поляниця-Здруй – Львів

Редакція “Пошти” висловлює подяку за організацію прес-туру Польській туристичній організації та особисто Олені Бондаренко

фото: fotopolska.eu, lovetotravel.pl, panoramio.com, wroclaw.pl

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти