Сьогодні важко повірити, що цілком можливо відшукати те, чого не існує, знайти те, що втрачене чи знищене, потрапити туди, де ніщо не мало б існувати. Проте насправді таке неймовірне місце ніби у позачассі все-таки є, і ніщо не може стати перешкодою у прагненні його абсолютно реально спершу відчути, а потім вже побачити.

Майже фантастика для любителів незвіданого та відкривачів невідомого, а чи примусово забутого, що майже поруч, а до того ж цілком доступно і легко дається тим, що шукають не гучних розваг чи забав, а заглиблення у високі виміри духовності, що втрималися у ментальності галичан завдяки глибокій їх релігійності та побожності.

І розгортається тоді сувоєм історії дивовижно-казкова Кохавина, – давнє відпустове місце неподалік Жидачева, де сама місцевість пронизана нашою історією, бо пов’язана з нащадками Івана Виговського. Відпустове місце Кохавина відоме з 1646 р. – часу з’яви там чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської. На тому місці для образу було збудовано каплицю, згодом дерев’яну церкву, поруч з якою постав монастир кармелітів. За  імператора Йосифа II монастир було ліквідовано, вдруге він відродився у 1855 р. 1868 року було закладено наріжний камінь під новий храм, освячений 1 вересня 1894 р.

Новим відкриттям став Кохавинський монастир отців-редемптористів та чудесний образ Матері Божої Кохавинської або ще кажуть Світанкової. А назвали так тому, що зображена вона на тлі променів сонця, що сходить: теплих ніжно-рожевих, що міняться переливаючись перлистими блідими барвами. Не знайти на мапі села з такою назвою, затерте, загублене, втрачене назавжди. Але чудотворна ікона з сяючим сонцем замість німба є єдиною і по-своєму особливою. А також єдиним у своєму роді є розпис храму ангеликами і херувимами, що, як спостерегли прочани, самовідновлюється завдяки молитвам у храмі самих вірян.  А ще поступово змінюється, темніючи ближче до вівтарної частини, сам охристо-рожевий колір. І не тільки насиченість  барви змінюється, а й самі ангелики непомітно дорослішають, поважнішають, робляться старшими. Задум такого унікального, дуже своєрідного сецесійного розпису храму зображеннями херувимів та Діви Марії належить митцю Юліану Крупському, на той час уже досвiдченому художнику, в майбутньому – професору Львівської промислової школи, автору iнтер’єрiв багатьох вiдомих храмових споруд, а створені вони у 1928-29 роках. Вражаючі розписи вкривають усі стіни і склепіння костелу. Архітектуру самого храму вважають взірцем неороманського стилю, який свого поширення набув у Західній Європі в ХІХ столітті і вона справді є дивовижною. А от струнка вежа – типово французька.

Над самою іконою є малюнок, що відтворює з’яву ікони в Кохавині. Легенда оповідає, що 1646 року дідичка села Руда Анна Воянковська їхала до Жидачева через Кохавинський ліс. Раптом карета зупинилася і добродійка побачила, що четверо коней впали на коліна і вдивлялися у незвичне сяйво, що линуло з дупла старого дуба, де виднілася ікона Матері Божої з Дитятком Ісусом на лівій руці. Ніхто не знає, хто намалював образ і помістив його на старому дубі. Ікона була написана на дубовій, гарно обробленій дошці, розміром – 56 см на 82 см, а знизу напис латинською мовою: “О, Мати Божа, вибрана, Ти є наша пряма дорога (до Господа)”. Напис відтворений і в копії ікони, але українською мовою.