Шанс на освіту і гідне життя у суспільстві матиме відтепер  більше  дітей з особливими потребами. Принаймні це гарантує відповідний Меморандум про співпрацю, підписаний  між Всеукраїнським фондом "Крок за кроком" та представниками обласної і міської влади. Підписання документа відбулося під час "круглого столу" "Інклюзивна освіта - шлях у майбутнє", на який, окрім поважних  чиновників, було запрошено Юлію Найду, директора Всеукраїнського фонду "Крок за кроком", Миколу Сварника, національного  координатора  проекту "Інклюзивна освіта для  дітей з особливими потребами  в Україні", Галину Кирчів-Грицай, голову правління благодійного Фонду взаємодопомоги та захисту дітей з аутизмом "Контакт", та представників інших громадських організацій, що опікуються неповносправними  (інклюзія - це процес реального залучення неповносправних людей в активне суспільне життя;  забезпечення їхньої  участі в академічному і суспільному житті - "Пошта").   

Кінцевою метою інклюзивних  процесів є така зміна сус­пільства,  щоб воно почало пристосовуватись  до індивідуальних потреб особливих людей, а не навпаки.

Проблеми у сфері реалізації права на освіту для неповносправних дітей починаються з термінології. У країні досі немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту трапляються такі терміни, "діти, що потребують фізичної корекції чи розумового розвитку". Окрім того, застарілі методики виконання, нечітко визначена  відповідальність учителів за якість знань учнів з особливими потребами, брак спеціальної підготовки, відсутність помічників для вчителя, нестача часу для консультацій з батьками.

За словами начальника головного управління освіти і науки Львівської ОДА Павла Хобзея, найчастіше реалізація "права на освіту" для неповносправних дітей  уособлюється  виключно в індивідуальних заняттях вдома, коли вчитель приходить до дитини. Проте через людський фактор такі заняття часто переносяться чи проводяться абияк. Тоді як для неповносправної дитини дуже важливо мати со­ціальний контакт з людьми, перебувати з ними в одному оточенні. Тому, на думку Павла Хобзея, варто обмежити таке "індивідуальне" навчання і трансформувати його в інші варіанти, за яких дитина може вільно контактувати з соціумом.

На думку Павла Хобзея, індивідуальне навчання виправдане  лише у критичних випадках, коли діти не можуть рухатись чи є невиліковно хворими, або  мають серйозні психічні вади.

"Водночас учителі зацікавлені в індивідуальному навчанні. Адже індивідуальні заняття  з двома дітьми  дорівнюють педагогічному навантаженню у 18 годин - вчительській ставці. Маємо випадки, коли батьки, через недбале ставлення вчителів до індивідуальних занять,  звертаються зі скаргами і віддають дитину у спеціальні школи-інтернати вже у старшому віці. Але в таких випадках завжди згаяно час", - пояснив він.

Зараз у Львівській області на індивідуальному навчанні перебуває понад тисячу дітей. Щодо Львова, то, за словами  начальника міського  управління освіти  Надії Оксенчук,  експериментальними майданчиками з інклюзії у Львові є шість шкіл.  671 дитина з особливими потребами залучена до навчання у 104 школах міста.

 "Найбільший успіх у тому,  що нині вже не потрібно переконувати батьків, щоб вони не зачинялися зі своїми дітьми вдома. Вони йдуть до нас, і ми разом шукаємо виходу зі ситуації. Назустріч батькам йдуть також учителі та влада. Цей прорив у людській психології дав  позитивні результати", - зауважила Надія Оксенчук.

P.S. Торік Президент України Віктор Ющенко підписав Рамкову угоду щодо приєднання України до Конвенції ООН "Про права інвалідів", яка є основоположною для впровадження інклюзивної освіти. Та наразі документ ще не ратифікований.

До теми

Інклюзивний підхід - створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі й діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах. Однією з цілей такого процесу є подолання  упереджень й дискримінації проти  тих, хто "від­різняється".