Приміром, ті ж сучасні конф­лікти заклалися не вчора, а кілька століть тому”, – розповідає “Пошті” юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай, який вісім років тому почав досліджувати історію своєї родини і створив за цей час розгалужене генеалогічне дерево.

Хтось шукає спорідненості зі шляхетським родом, хтось хоче дізнатися долю репресованих родичів, кимось керує банальна цікавість, а хтось просто готує документи для одержання Карти поляка і мріє виїхати з України. Мотивація у всіх різна, а користь величезна. “Це хороша школа комунікації, а також терпіння й толерантності”, – веде далі Ігор Розкладай. Можна витратити ціле життя, сповнене пригод і цікавих знайомств з людьми із різних соціальних прошарків та релігійної приналежності, поспілкуватися з носіями інших мов та культур. “Аби збагнути, що немає ані чистої української крові, ані польської, ані німецької, а кожен із нас є “гримучою сумішшю” різних племен, народів, навіть рас, не треба робити тест на ДНК, а просто копнути у глиб історії”, – радить він. 

Малювати своє родинне дерево Ігор Розкладай ще не закінчив. “З дитинства я відчував якесь невдоволення від куцого родинного деревця, намальованого мамою. Початок був важким. Про те, що в мене є предки, зокрема з Підляшшя, я дізнався від двоюрідної бабусі, але вона не була певна в тому до кінця. Аналогічна ситуація виникла і з прізвищем, його носіями. Все сталося в потрібний час. Мені не раз щастило у пошуках. Наприклад, те, що носіїв мого прізвища надзвичайно мало і що всі вони родичі. А без інтернету, без оцифрованих архівів цей пошук був би в десятки разів важчим. Я й далі досліджую своє генеалогічне дерево, поки що навіть не закінчив його “стовбур”.

Розпочинати треба насамперед із сімейного архіву. Свідоцтва про народження, про шлюб, а також непрямі джерела – автобіографії, особистий щоденник – можуть стати  цінними документами. Що більше здобудете інформації в ме­жах своєї родини, то легшими будуть подальші пошуки. 

Наступний етап – архіви. Там шукають інформацію здебільшого про репресованих родичів. На пораду історика, директора державного архіву Служби безпеки України Ігоря Кулика, треба спершу звернутися в кілька державних архівів. “Першим є Державний архів СБУ, другим – архів МВС. Кожен із них має регіональні відділення, але раджу звертатися саме до центральних у Києві, бо в них більший досвід, більші можливості для пошуку. За потреби вони все одно звертаються у регіональні відділення.  Варто звертатися й у обласні державні архіви. І останнє – це інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації. Там зібрана повна інформація про всі адміністративні, кримінальні порушення усіх громадян, які проживали на території колишнього Радянського Союзу. Потрібної інформації у названих мною архівах може й не бути, але в будь-якому разі і цей факт містить інформацію, хоча б таку – куди звертатися далі”. 

Подати звернення до архівів можна звичайною або електронною поштою, або ж особисто. Якщо ви обрали електронний спосіб, то у зверненні необхідно вказати: назву та адресу установи, якій адресоване звернення; своє прізвище; домашню адресу (місце проживання) і суть поставленого запитання. Для того, аби якнайбільше спростити отримання інформації, у зверненні варто зазначити: ім’я, прізвище і по батькові запитуваної особи; дату та щонайточніше місце народження; будь-яку відому про шукану особу інформацію (підійдуть навіть родинні перекази) і свої контактні дані. “Подавайте інформацію про свого родича максимально детально, навіть якщо частка її – легенда про ймовірне місце перебування, причини арешту і так далі. Бо те, що нам видається дрібницею, для архівіста може стати суттєвим фактом. Навіть якщо не знаєте точних дат, це не привід не звертатися. Бували випадки, що писали: “народився між 1900 і 1910 роками”, і ми знаходили інформацію по особу. Завжди залишайте особисті телефони – це дуже практична річ”, – радить Ігор Кулик. 

Чекати відповіді треба буде упродовж тридцяти днів. Важливим чинником, що впливає на час і результативність пошуку, є прізвище: що менше воно популярне і притаманне українцям, то легше його досліджувати.

Як каже Ігор Кулик, ця процедура абсолютно безкоштовна! Тобто архівіст зобов’язаний шукати необхідну інформацію. Якщо виявляється, що є справа на такого-то репресованого, можна скопіювати її самостійно або ж за фіксовану плату це зроблять працівники архіву. Можна просто взяти архівну довідку (обсягом сторінка) – це також буде безкоштовно. 

Якщо з’ясовуєте інформацію про родичів і для цього вам знадобляться дані більш ніж 75-річної давності, для отримання інформації вам треба буде довести родинні зв’язки. І тут, зі слів Ігоря Розкладая, можуть виникнути проблеми: у Східній і Центральній Україні документи знищували, тому варто шукати вторинні джерела – документи з місць, де вчився ваш предок, або ж судові записи.

Пошук документів до 1917-го року треба здійснювати в метричних книгах (у них містяться записи про народження, одруження і про смерть особи). 

Ці слова з “Майстра і Маргарити” Булгакова спонукують нас на роздуми. Недарма старше покоління не визнає електронних носіїв інформації. Всесвітня мережа так заплутала нас у своєму павутинні, що наш мозок навчився краще запам’ятовувати паролі, аніж історичні дати чи поезію світових класиків. Проте не факт, що цю інформацію зможемо передати нащадкам, тому краще скористатись уже перевіреними часом методами і зафіксувати на папері те, що нині нам відомо. 

“Моя методика зберігання така: я маю генеалогічну програму, в якій будую дерево і накопичую інформацію. Всі копії та оригінали роздруковую і тримаю в теках. До того ж час до часу роздруковую саме родинне дерево. Хоча й перестав його клеїти з аркушів. Останній видрук зайняв… десять метрів у ширину”, – каже Ігор Розкладай.

Заведіть особистий щоденник, а як не знаєте, про що писати, просто ведіть хронологію подій, що з вами трапляються. Повірте, для вас у майбутньому і для ваших дітей це може стати справжньою історичною знахідкою. Можете написати й листа у майбутнє і зобов’язатись прочитати його через кілька років. Напишіть там про свої враження, цілі, мрії, сподівання: про небо, яке в цю хвилину над головою, про сонячне проміння, яке зігріває, або ж, навпаки, тривожить своїм надто яскравим світлом. 

У народі кажуть: менше знаєш – міцніше спиш. Ваш родич може виявитись злочинцем, колаборантом або дезертиром, але то не привід заперечувати це. Радше варто взяти для себе життєвий урок. А якщо вам із дитинства говорили, що ви принцеса, а блакитної крові у вас не виявилось, то й це не найстрашніше в житті. 

“Скелетів у шафі можна знайти чимало. Ви точно знайдете для себе щось корисне, але треба бути свідомим, що то маленький зліпок життя з усіма його бонусами і неприємностями. І знання про родича не означатиме, що ви з ним контактуватимете. Інколи далекі родичі стають ріднішими, аніж найближчі”, – резюмує Ігор Розкладай. 

Тому не бійтеся минулого – дбайте про майбутнє!