Днями до Львова приїхала дівчина з Криму. Її ім'я Таміла, що означає зоряне небо. Таміла - чистокровна кримська татарка, народилася в Таджикистані, гарно володіє укра­їнською мовою, яку вивчає з великою приємністю.

Таміла Бєлялова та Мирослав Симчич (Кривоніс)

Сім'я Бєлялових перебралася в Україну у дев'яностих роках, з першою хвилею повернення депортованих на історичну батьківщину. Оселилися у містечку Синицине Кі­ров­ського району неподалік Феодосії. У родині Ендера Османовича було двійко дівчат і син. Старша закінчила кримськотатарську філологію, син працює у правоохоронних органах. Таміла навчається в Тав­рійському національному університеті на третьому курсі українського відділення.

- Ваша сім'я, напевно, вважається невеликою як для татар?

- Ні, в наших сім'ях максимум четверо дітей. Я не думаю, що буває більше. Все в межах норми. Багатодітні сім'ї, нам це не притаманне.

- Як Ви познайомилися з українцями і чому вивчаєте українську мову? У Криму, як я зрозумів, комфортніше почуваються російськомовні.

- Так, все правильно розу­мієте. У Криму говорять і на­вчають російською. А в мене було бажання пізнати українську культуру, тому я пішла на українську філологію. Цьому сприяв мій тато, і зараз я на філфаці. А допоміг мені тут влаштуватися Сергій Іванович Лащенко.  Познайомилась з ним три роки тому і зараз приїхала до нього в гості.

- Чи зустрічали Ви тут перебраних колядників?

- Минулого року на Різдво у Луцьку. А цього року у Львові випадково бачила дитячий вертеп. Потім я поїхала до Коломиї, щоби привітати провідника УПА Мирослава Симчича. Після того мене відразу запросили на телебачення розповісти про це. То ж я постійно в дорозі.

- А що Вас привело аж до Коломиї?

- Сергій Іванович розповів мені про Мирослава Симчича. Він зі своїм загоном вщент розбив російських карателів і підрозділ НКВС в урочищі Рушір біля Космача. Тоді був убитий генерал Дєргачов, той, хто депортував кримських татар. Це було взимку 1945 року. У тому бою загинув лиш один повстанець, а ворогів 405. Це був найкращий бій УПА.

Симчич у такому віці тримався мужньо, бадьоро. Сильна людина. Подякувала йому, що він так боровся за Україну і помстився за кримських татар. Я танцювала перед ним і з ним.

- Дякую вам за це. Думаю, що йому було приємно.

- Сподіваюся на те. В мене є ще така думка, що наступного року приїду сюди на педагогічну практику. Наші студенти будуть у Сімферополі практику проходити. А я, може, сюди приїду на місяць.

- Чи Ви чули, що в давнину у Львові жило досить багато татар?

- Ні, про це нічого не знаю.

- У середньовічному Львові були дві основні брами - Галицька і Краківська. Перед тим як вона стала Краківською, брама називалася Татарською, ще до XVI століття, тому що і в місті, і в передмісті біля неї татари мали свої садиби. Їх, як і вірмен, і німців, і караїмів, запросили до Львова ще руські князі. Тут була й мечеть у Львові. Ніхто про це не згадує і не знає. Вона, як припустив у "Хроніці міста Львова" Денис Зубрицький, була в районі теперішнього Домініканського собору, ще перед тим як його збудували...

Що Вас найбільше зацікавило у нас - в архітектурі чи в людях?

- У Львові таке відчуття, що ти не в Україні перебуваєш, а десь за кордоном. Така краса.

- Які Ваші побутові умови в Криму?

- Я живу в гуртожитку. Вступила на безплатне навчання, гуртожиток в нас коштує дуже мало - 45 гривень на місяць. Якби вступила на комерційне відділення, то не вчилася б, бо батьки не змогли б оплатити.

- А що спільного між татарською мовою, арабською, фарсі?

- Щось спільне є, але то далекі мови. В татарській мові написання йде слов'янськими літерами, як і у вас. А Коран написаний арабською. Всі татари є мусульмани. Ми не використовуємо арабську мову в побутовому житті, лише в молитві.

- І що, Ви розумієте ті молитви і можете записати араб­ською?

- Та ж розуміємо, бо є переклади на кримськотатарську мову, і нею ми вчимо молитви слов'янськими буквами.

- А як з іноземними мовами в курортній перлині України Криму?

- Туристи приїжджають лише влітку. Особливо їх багато в Ялті. Англійської чи французької в нас не чути, тільки російська. Буду з вами відверта: я маю можливість розмовляти українською лише на нашому факультеті і в редакції газети "Кримська світлиця".

- До речі, я вже другий рік передплачую цю газету і дуже задоволений. Це велика кольо­рова газета. Виходить щотижня, а річна передплата коштує менше ніж 50 грн. Скажіть, що би Ви хотіли розповісти львівським читачам про взаємовідносини в Криму між українцями, татарами, і російськомовними?

- Крим сьогодні залишається російськомовним, і біль­шість проти української мови, але до цього числа не належать кримські татари, які стоять на боці української мови, на боці Західної України і підтримують її. Я думаю, що так було завжди. Просто не давали можливості казати про це нашому народу так відкрито, як зараз. Ми підтримували боротьбу УПА. І населення Західної України має знати, що ми з вами, і має надіятися на підтримку нашого народу стовідсотково. Кажу так не тому, що я так думаю - так вважає мій народ, бо про це у Криму в нас говорять. Але все ж таки росіяни дуже погано ставляться до української мови, до України,  до Західної зокрема. Це мені образливо.

- А до татар як росіяни ставляться?

- Як до суперників, які можуть разом з українським народом створити їм проблеми. Вони мають нас за ворога і сильного суперника.

- Добре, що у вас є меджліс, який може захистити своїх. У нас же дотепер нема національної державної влади. Це ж національна політична організація, меджліс, чи не так?

- Так. Це політична рада, яка входить в автономію. Це суто національна рада. У ВР Криму є кілька осіб, які представляють меджліс.

- Коран у всьому світі єдиний. А з якого віку діти в сім'ї починають вивчати Коран?

- Не має значення, з якого віку. Це за бажанням, коли з'являється свідомість.

- От Ви ходите в школу. Паралельно є медресе, чи як?

- Ні, вдома навчають дідусі, бабусі. Є, правда, кілька шкіл у районах Старого Криму. Ще в Нижньогірському районі є медресе. А так у сім'ї. Ці пропагування в Корані дуже пов'язані з вихованням у сім'ї.

- А що для Вас найважливіше у мусульманстві, в Корані:  якщо не дотримуєш цього - ти не мусульманин?

- Мені, як дівчині, про це складно казати, але я вихована на таких традиціях, що маю зберегти цнотливість до весілля. Так у нас прийнято.

- Але ж існують ще якісь філософські, світоглядні аспекти, які доводять, що саме мусульманство є єдино правильною релігією. Чи має місце цей абсолютизм, чи існує в мусульманстві толерантність?

- Є толерантність. Вона розвивається, вона є.

- Існують різні ступені віри, різні рівні посвяти. Чи є у світі своєрідні касти в межах мусульманства?

- Це знову ж таки залежить від сім'ї. В нас дівчата не ходять до мечеті, тільки чоловіки, бо вважається, що жінка брудна.

Лиш коли закінчується піст, жінка ходить на нічну службу до мечеті.

- До речі, це не ображає жі­нок?

- Знаєте, в нас, як і в сім'ї, чоловік - хазяїн. Жінки звикли, образ нема. Це загально­прийняте - дружина повинна сидіти вдома.

- У нас інша тенденція. У церкві більше жінок.

- Так, і жінка тягне чоловіка до церкви.

- У нас жінка - берегиня домашнього вогнища. Чоловіки завжди їздять на заробітки, а жінки сидять вдома, виховують дітей, вивчають і творять традиції. Відповідно, церква є її опорою і розрадою.

 Я Коран майже не знаю, лиш читав окремі сури. Правда, зрозумів, що Алі аль Алла то і є ім'я Магомета, який і запро­вадив віру в Аллаха. Я зрозу­мів, що Алі, це ім'я, аль - це внук, Алла - ім'я. Виходить, що Алі внук Али. Чи не могло бути  так, що Алі запровадив віру в свого діда, якого дуже любив і поважав.

- Ще Алі перекладається як вчений, той, хто пропагує віру.

- У нас, у Львові, є також один мусульманин, дуже вчений, арабіст. Це Ярема Полотнюк, син письменниці Ірини Вільде. Він чи не єдиний в Україні арабіст такого рівня.

- Я зустрілася з ним. Він був дуже розчулений, бо вперше зустрів мусульманку, яка знає українську мову. Він іраніст і досконало володіє перською. Задарував мене чудовою літературою, яка так Криму потрібна.

- Цікавим є оцей діалог культур. Колись би це засудилося, але сьогодні ці ниточки, що пов'язують різні народи взаємним зацікавленням, є важливими.    

Розмовляв
Юрій Волощак