“Отець наш – Бог, на небесах сущий!”
30 вересня Церква вшановує пам’ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, які постраждали за християнську віру
За часів цісаря Андріана жила в Римі вдова-християнка Софія (з грецької – “премудрість”). Було у неї три доньки: Віра, Надія і Любов. Всі вони мали велику красу тіла, але ще більшу побожність: молилися й читали Святе Письмо, проте не цуралися й хатньої роботи, бо молитва в поєднанні з працею наймиліша Богу. То були жорстокі часи переслідування християн. Римський староста Антіох покликав Софію з доньками і наказав їм принести жертву божкам. Але вони сміливо відповіли, що поклоняються лише одному правдивому живому Богові і як християнки не можуть принести жертву бездушним бовванам.
Тоді Антіох наказав віддати їх на цісарський суд. Цісар, побачивши прекрасних дів, хотів обіцянками довести їх до відступництва від Святої віри, але вони сміливо сказали, що готові за Христа перетерпіти всілякі муки, навіть прийняти смерть. Тоді Андріан передав їх одній знатній поганській жінці Палладії, щоби вона намовила їх до поклоніння божкам. Але все було марно. Після трьох днів Софія з дітьми стала на суд з тією самою готовністю віддати своє життя за Христа.
Цісар, гадаючи, що вони легко можуть послухатися його спокусливих слів, мовив до них: “Діти! Бачачи вашу красу і жаліючи вас, раджу вам, як батько: вклоніться богам, володарям світу, і якщо ви послухаєте мене і виконаєте те, що вам наказано, то я назву вас своїми дітьми”. Але святі діви одноголосно відповіли йому: “Отець наш – Бог, на небесах сущий. Він промишляє про нас і наше життя й милує наші душі; ми хочемо, щоб Він нас любив і щоб ми називалися Його істинними дітьми”.
Спершу цісар звернувся до найстаршої доньки Софії – Віри, якій було дванадцять років: “Принеси жертву великій богині Артеміді!” Але вона відмовилася. Тоді Андріан наказав роздягнути її і бити, а потім принести залізну решітку і поставити її на сильний вогонь. І коли вона розжарилася і від неї почали летіли іскри, поклали на неї Віру. Дві години лежала вона на цій решітці і зовсім не обпеклася. Потім її помістили в казан з киплячою смолою та олією, але й там дівчина залишалася неушкодженою. Мучитель, не знаючи, що ще зробити з нею, присудив Віру до страти мечем. Вона поцілувала матір, потім обняла сестер і пішла на страту…
Софія не тілом, а серцем страждала за Христа, принісши в дар Святій Трійці трьох доброчесних дочок
Тоді нечестивий правитель поставив перед собою Надію, якій було десять років, і сказав: “Миле дитя, прийми мою пораду: я кажу це, люблячи тебе так само, як батько: вклонись Артеміді, щоб не загинути тобі, як загинула твоя старша сестра”. На що Надія відповіла: “Царю! Хіба я не сестра тій, яку ти умертвив? Хіба я не від однієї з нею матері народилася?” Почувши таку відповідь, цісар також передав її на муки: Надію роздягнули, як і Віру, та довго били. Але вона мовчала, мовби не відчувала ніякого болю. Блаженна Софія мовчки дивилася на страждання своєї дочки, молячи Бога, аби Він дарував їй терпіння. За велінням Андріана Надія була кинута у вогонь і залишившись неушкодженою. Після цього її підвісили та почали стругати тіло залізними кігтями, яке сильно кровило, від ран виходили чудові пахощі, а на обличчі дівчинки, сяючому благодаттю Святого Духа, була усмішка. Тоді мучитель наказав наповнити казан смолою та олією, розпалити під ним вогнище і вкинути у нього Надію. Але казан, як віск, розтопився, а смола і олія розлилися, обпікши всіх присутніх. Розгніваний Андріан також засудив її на страту мечем. Надія підійшла до бездиханного тіла своєї сестри Віри, обійняла його, після цього схилила голову і була скарана на горло…
Тоді цісар прикликав наймолодшу доньку Софії – Любов і намагався ласками прихилити її, як і перших двох сестер, до того, щоб вона відступила від Розіп’ятого та поклонилася Артеміді. Але знову даремними виявилися умовляння Андріана. Побачивши, що нічого не можна зробити ласкою, він вирішив передати Любов на страждання, наказавши розтягнути її по колесу і бити палицею. Дівчинка вкрилася, неначе багряницею, кров’ю, якою наповнювалася земля, немов від дощу. Потім розпалили піч. І Любов сама поспішила ввійти до неї. Залишившись неушкодженою, вона ходила у ній, співаючи та благословляючи Бога. Тоді цісар звелів проштрикнули її тіло залізними прутами, але Бог допомагав дівчинці в цих муках, і вона не померла. Андріан наказав також відтяти їй голову мечем…
Мати, прийнявши тіло наймолодшої доньки, поклала його разом із тілами Віри та Надії у коштовну домовину і, поставивши її на похоронну колісницю, вивезла за місто та з честю поховала дітей на високому пагорбі. Перебуваючи на могилі три дні, вона ревно молилася, доки й сама не спочила у Бозі.
Постраждали Віра, Надія і Любов у 137 році. Мощі святих мучениць з 777 року покояться у Ельзасі, у церкві Єшо.
Таким чином, Софія не була позбавлена участі з доньками в Царстві Небесному та мученицького вінчання. Бо якщо не тілом, то серцем своїм і вона страждала за Христа, принісши в дар Святій Трійці трьох своїх доброчесних дочок. Нехай їхніми святими молитвами Господь зміцнить і нас в християнській вірі.
За матеріалами www.uuba.org.ua
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
