Свято Воздвиження Животворящого Хреста Господнього належить до 12 великих празників церковного року в Східних Церквах і пов’язане з віднайденням Хреста, на якому стратили Ісуса Христа. 

Сталася ця важлива для Церкви подія у IV столітті. Крім свідчень церковних істориків, є різноманітні передання, легенди про віднайдення Чесного Хреста. Більшість із них пов’язана з конкретною історичною постаттю – святою Оленою, матір’ю імператора Константина Великого. 

Хрест у житті Костянтина мав велике значення: саме він проголосив у підвладних йому країнах сповідування християнської віри. Проте фанатики язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максенцій на Заході ненавиділи його, задумали скинути з престолу й убити. Константин з Божою поміччю переміг їх у війнах. Перед останньою битвою імператор молився Богові, щоб дав знамення, яке надихнуло б його військо. І Господь виявив йому на небі сяюче знамення Хреста зі словами “Цим перемагай!”. Уночі йому з’явився сам Ісус Христос, знову показав Хрест і сказав: “Зроби зображення цього Хреста і накажи нести його перед своїм військом і переможеш не тільки Максенція, але й усіх своїх ворогів”.

Костянтин наказав майстрам зробити із золота та дорогоцінного каміння хрест, а також велів всім своїм воїнам зобразити хрест на зброї, на шоломах і на щитах. Силою чесного Хреста військо Максенція було розбите! А Константин на згадку про перемогу поставив цей хрест посеред Рима. 

Після всіх перемог імператор послав свою матір Олену до Єрусалима, аби вона знайшла хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Олені заледве вдалося відшукати чоловіка, який пам’ятав, де була Голгофа, але не хотів розповідати про це. Тоді Юду (так звали старого) посадили в глибокий рів, і аж після цього він погодився показати, де була Голгофа.

Власне освячення 13 (26) вересня у 335 році храму Воскресіння Господнього на Голгофі в Єрусалимі й стало початком свята Воздвиження (підняття) Животворящого Хреста Господнього, яке відбулося наступного дня. Відтак Церква щороку пригадує освячення храму Господнього Воскресіння 26 вересня, а урочисте Воздвиження Чесного Хреста – 27 вересня.

“Празник Воздвиження нагадував Христове розп’яття і смерть, ставився на рівні з Великодною П’ятницею. В цей день варто зберігати строгий піст. Навiть якщо це свято випадає на недiлю, пiст не скасовується”, – розповідає “Пошті” отець Іван Колтун, парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що в Страдчі. – На Воздвиження варто вiдмовитися вiд забав, а також обмежити себе в їжi: не споживати м’ясних і молочних продуктiв. Крiм того, в цей день треба багато часу присвячувати молитвi та поклонам Чесному Хресту. Цього дня в храмах звершують особливу лiтургiю: посеред церкви ставлять хрест, якому впродовж служби вклоняються парафіяни, кажучи: “Христу Твоєму поклоняємося, Владико, i святе Воскресiння твоє славимо!”. Цей хрест люди прикрашають осiннiми квiтами, висловлюючи в такий спосіб свою пошану”.

За народним повір’ям, у цей день земля “закривається” на зиму, птахи відлітають до вирію, а плазуни ховаються в землю. Церква ж наголошує, що в цей день варто насамперед взяти участь у літургії і замислитися над значенням хреста у власному житті.

Зі слів отця Івана, не важливо, скільки цвяхів було знайдено в тій печері і якими взагалі були обставини віднайдення головної реліквії християн. “Головне, що Бог це зробив! Він позбавив нас гріха своїм Воскресінням! Хрест є нагадуванням про Божу любов. Іноді люди бояться вішати розп’яття удома, натомість купують кольорові образочки Богородиці і святих, мовляв, як висітиме у хаті розп’яття – буде терпіння. А без нього ніяк! Стаючи навколішки у церкві, роблячи на собі знак хреста, ми автоматично стягуємо на себе терпіння. Але за ним завжди йде Воскресіння, світло! Замість попросити допомоги в несінні хреста ми молимося в храмі і просимо: “Боже, забери маму з цього світу, вона ж так терпить у хворобі!”, хоча то насправді ми не можемо терпіти коло неї... Нам завжди хочеться оминути терпіння: позбутися з хати пияка, знайти роботу дітям, даючи хабарі. Тому вдаємося до забобонів, до магії – там завжди швидкий результат. І вже не боїмося вішати в хаті підкову “на щастя” чи ще якусь чужу й незрозумілу атрибутику. Будучи християнами, ми забуваємо, що супротивні сили, бачачи Хрест Господній, тріпотять і віддаляються. Але все одно йдемо за злом, яке нас обманює, зневажаючи тим самим Хрест Христовий, який розігнав тьму й повернув світло. Іншого Спасителя у нас не може бути! Хрест для нас – це стимул. Кожен із нас помазаний своїм хрестом: хтось раком, хтось – ДЦП, хтось – чоловіком-алкоголіком. Це  квиток до неба, ключ до спасіння. Можемо просити допомоги в його несінні і тільки так дістанемо небо. Старець Паїсій Святогорець просив додаткового зневаження, шукав того, хто б його сварив, а не хвалив… Це “вищий пілотаж” у духовності. А ми від своїх легших хрестів відмовляємося, а тоді дивуємося, що стільки до церкви ходимо, а проблеми нікуди не зникають: чоловік далі п’є, діти й досі без роботи… Й у підсумку кажемо: “Нє, я зятькові не прощу, але 14 разів до Страдча йду, бо то помагає”. Не поможе! Молитва не Богові потрібна, а передовсім нам! Поки не навчимося жити з Хрестом і в Христі – нічого нам не поможе”, – запевняє отець Іван.