Цього року, 26 серпня, світом прогриміла сенсація: в околицях польського міста Валбжих y Нижній Сілезії знайшли німецький броньований потяг часів Другої світової війни. Дуже вірогідно, що в ньому можуть бути ящики із золотими зливками і творами мистецтва, що належали лідерам Третього рейху. Потяг завдовжки майже 150 метрів нібито схований в одному з численних підземних тунелів у околицях Валбжиха, вхід у який підірвали. Ця історія викликала в світі черговий сплеск інтересу до різноманітних загадок і скарбів. В Україні також не бракує легенд про сховане десь у землі золото.

Про 200 тисяч золотих червінців, нібито відданих українським гетьманом на зберігання під відсотки в Ост-Індську компанію, писали дуже багато. Коротко нагадаємо, що арештований Петром I Полуботок навіть під тортурами не зізнався, куди подів свої багатства. А статки мав чималі –вважався одним з найбагатших людей свого часу. Після його арешту до України виїхав бригадир А. Румянцев, якому доручили скласти опис гетьманського майна. Бригадир конфіскував багато чого: землю, селян, палаци, худобу. А ось грошей виявилося підозріло мало.

За найпопулярнішою версією, завбачливий гетьман напередодні арешту відправив до Англії сина, який передав золото на зберігання в Ост-Індську компанію. Однак існує й інше припущення – гетьманський скарб досі в Україні. Деякі історики переконують, що Полуботок мусив тримати гроші в такому місці, щоб завжди мати можливість швидко ними скористатися. Діжки з червінцями вірні гайдуки могли закопати десь у околицях гетьманської резиденції в Глухові. Ще одне ймовірне місце сховку –  село Підставки Полтавської губернії. Щоправда, і там, і там були зроблені численні розкопки, проте не було знайдено ні шеляга. Тож таємниця золота Полуботка не розгадана донині.

Без перебільшення Сагайдачний – один з найвідоміших гетьманів України. Вже перший його морський похід на Туреччину в 1606 році перетворив Сагайдачного на багатія – тільки самої готівки козацький ватажок узяв майже 180 тисяч злотих, не кажучи вже про незліченну кількість різноманітного краму, забраного в турецьких купців. Потім було ще безліч походів, офіційно – для звільнення з рабства братів-православних. Сагайдачний дійсно подарував свободу десяткам тисяч невільників з України. Але й про воєнну здобич у вигляді золота та срібла також не забував.

Історики одностайні в тому, що Петро Сагайдачний залишив по собі чималі багатства. На жаль, документальних джерел про те, кому дісталися його скарби, не виявлено. Цілком можливо, що вони й досі заховані десь у дніпровських кручах.

Один з найосвіченіших правителів свого часу Ярослав Мудрий, за свідченнями сучасників, зібрав чималу бібліотеку. Підтримуючи відносини практично з усіма королівськими дворами тогочасної Європи, він не втомлювався звозити до Києва розкішні фоліанти, видані різними мовами. Тривалий час вважалося, що книгозбірня згоріла в 1240 році, коли Київ дощенту спалив хан Батий.

Однак існує припущення, що більшість книг таки вціліла, оскільки була завчасно вивезена з Києва. Шукати бібліотеку Ярослава Мудрого пропонують… у Межигір’ї. Так-так, саме на місці зруйнованого в 1935 році Спасопреображенського монастиря неподалік Вишгорода й була збудована резиденція колишнього президента України Віктора Януковича.

В 1340 році польський король Казимир Великий вивіз клейноди володарів Галицько-Волинського князівства до тодішньої столиці Польщі Кракова

Проте найцікавіше, що в 1930-их роках під час знищення старовинної святині будівельники наштовхнулися на таємниче підземелля, заповнене старовинними книгами. Однак співробітники НКВС, яких постійно підганяв один із тодішніх комуністичних керівників України Павло Постишев, віддали наказ засипати підвал. 

У 1989 році в Інституті археології Академії наук України була створена спеціальна комісія для пошуків бібліотеки Ярослава Мудрого. На початку 1990-их (тоді межигірська резиденція ще не була приватизована і залишалася в державній власності) археологи п’ять сезонів поспіль намагалися знайти бодай якісь сліди підземного сховку з книгами. Так і не знайшли. 

Москва й досі вважає його зрадником, українці – героєм, а в Швеції святкують річниці Мазепи. Змушений утікати з рідної України, він – один із найбагатших людей свого часу – фізично не міг вивезти здобуті за багато років статки. Де їх шукати? В Івана Мазепи було аж чотири офіційні резиденції. 

Проте не виключено, що шукати слід там само, де й бібліотеку Ярослава Мудрого, – у Межигір’ї. Відомо, що Мазепа опікувався Спасопреображенським монастирем, зокрема, спеціальним універсалом від 9 лютого 1688 року підтвердив усі монастирські маєтності. Може, для того, щоб якийсь магнат не забрав у монахів землі, в яких гетьман закопав частину своїх статків? 

У багатьох науково-популярних текстах, опублікованих у ХХ столітті в Галичині, зокрема у Перемишлі, повторюється мотив існування та зникнення так званої “Данилової корони”. Відомо, що 1253 року в Дорогичині над Бугом папський легат Опізон коронував князя Данила Галицького короною, яку прислав особисто Папа Інокентій ІV. 

Корона зберігалася в Хелмі, згодом у Львові. В 1340 році польський король Казимир Великий вивіз клейноди володарів Галицько-Волинського князівства (за деякими даними, окрім корони, були ще прикрашені дорогоцінним камінням скіпетр і держава) до тодішньої столиці Польщі Кракова.

Про долю “Данилової корони” від 1340-го до 1700-го достовірних даних немає. Відомо, натомість, що в 1700 – 1713 роках уніятський митрополит Перемиський Юрій Винницький наказав виготовити для себе митру на основі невідомої старої руської княжої корони. Чи була ця княжа корона залишком автентичної королівської корони Данила Галицького, досі незрозуміло.

На початку 1651 року в козацькій скарбниці виявили значну нестачу грошей. Старший син гетьмана Тиміш Хмельницький, відомий крутим норовом, звинуватив у крадіжці ненависну мачуху – другу дружину Хмельницького Мотрону (Олену) Чаплинську. Про це так писав шляхтич Кшицький: “Кажуть, Хмельницький наказав жінку свою повісити за те, що виявлено перехоплені листи до неї про те, щоб вона всі скарби закопала в землю”. 

За деякими даними, Тиміш так поспішав позбутися мачухи, що слідство провів абияк – без ретельних допитів. Тож деякі історики певні, що частина закопаних слугами Мотрони скарбів так і залишилася в землі, якщо точніше – в підземеллях Чигиринського замку, куди дружина гетьмана мала вільний доступ. А враховуючи той факт, що в 1678 році під час турецької облоги замок був підірваний і вже ніколи не відновлювався, то залишається надія, що частина скарбниці великого гетьмана й досі під рештками мурів.

Його називали “овечий король”. Його колишня садиба – легендарний заповідник Асканія-Нова. Його спадкоємці – верхівка уряду князівства Ліхтенштейн.

Куди вони поділися, не знає ніхто. Одні переконані, що барон встиг вивезти свої скарби на батьківщину – в Німеччину, другі – що вірні слуги переховали хазяйські статки, треті – що скарби звіяло революційним вітром, адже тоді в Україні панувала цілковита анархія.