Відкрила для себе приклад досконалого смирення, неймовірну доброзичливість і увагу. Не дивлячись на поважний вік (Святійшому – 86!), він, можна сказати, заангажований у долю українців, помітне його трепетне вболівання за них.

– Якщо відповісти коротко, то за гріхи. Можемо ми сказати, що українці безгрішні? Не можемо… Бачите, яка роз’єднаність в Україні? А корупція яка? Несправедливість у судах і не тільки? Гріхи це? Ще й які! Вимагають покарання? Вимагають! Кожен гріх, навіть невеликий, вимагає покарання з точки зору справедливості. 

Для того, щоб виправити гріхи, Господь допускає страждання, щоб у стражданні людина нарешті звернулася до Бога, бо ніхто зі смертних не може їй допомогти так, як це зробить Бог. У стражданні людина не чекає допомоги ні від кого, швидше згадує про Бога… 

З одного боку є люди, які зараз захищають нашу землю, а з іншого – ті, що зраджують її (маю на увазі сепаратистів). Господь через страждання хоче довести обидві сторони до розуміння того, що є Бог, що треба виконувати Його заповіді, любити одне одного і свою землю, а не продавати її. Діє цей Господній задум? Як бачимо, діє! Подивіться, які патріотичні настрої в армії? Та наші воїни готові життя віддати за свою Батьківщину, за народ, за сім’ю. І віддають за потреби, і не бояться цього рішення. Було б таке, якби війни не було? Ні. Усі жили б для себе, як раніше. Бо те, що всередині, в душі, виявляється при відповідних умовах, у випадку українців – через війну. Ми бачимо любов до своєї країни скрізь. Ті, що не можуть воювати, допомагають це робити, іноді віддають останнє тим, що потребують: сім’ям загиблих воїнів, пораненим, покаліченим, біженцям, сиротам, усім потребуючим. Ось вам відповідь, навіщо Господь допускає, щоб зло діяло і приносило страждання українцям. Це важливіше зрозуміти… 

У результаті цих страждань все одно в підсумку перемагає добро, любов! Все одно перемога буде за нами! Тому не треба мати ніякого сумніву в цьому!

– Тому що правда на нашому боці! Ядерну зброю ми віддали, чужих земель не захоплюємо, у справи Росії не втручаємось. Правда за нами. А де правда і любов – там Бог, де Бог – там завжди перемога. Згадаймо Другу світову війну. Гітлер мав велику військову перевагу, більше того, дуже велику, таку, що за кілька місяців окупував усю Україну, Білорусію і велику частину Росії. А чим усе закінчилося? А закінчилося все тим, що Гітлер сам себе застрелив, а його поплічники потрапили під Нюрнберзький процес. Таким був кінець неправди. Такий кінець буде і тут, от побачите.

– Дуже просто. Під час Другої світової війни все зруйнували або майже все. Але люди відновили все? Відновили! Людський труд і розум усе відновлять…

– Треба вірити в Бога, покладати на Нього надію і мати любов – один до одного і до своєї Батьківщини. А коли корупціонери багатіють, а люди страждають, значить процвітає неправда. І поки це не зміниться, не буде переможено, ми будемо завжди страждати.

– Пам’ятаєте, коли я виступав на Майдані і вся площа скандувала “Єдність!”? Так, народ прагне об’єднатися і в суспільстві, і в Церкві. Щостосується Автокефальної Церкви, то вона обманює народ уже 15 років. Єрархія цієї Церкви постійно заявляє, що вона – за об’єднання Православних Церков, віряни ці заклики підтримують. А от коли приходить момент об’єднання, коли 14 вересня мав відбутися собор про об’єднання Церков, то саме Українська Автокефальна Церква відмовилася від участі в ньому. Її єрархи поставили перед нами такі умови, яких ми не можемо прийняти. От, до прикладу, вони хочуть, щоби  представництво їхніх і наших єрархів на соборі було рівним. У нас підтримка віруючих 40 відсотків, а в них – 1,2 відсотка. То як може бути рівне представництво?! От вони й відмовились. Ми не будемо вести діалогу про об’єднання з цією Церквою, щоб вона й далі не обманювала народ. Частина єрархів цієї Церкви перебувають під впливом Кремля, хоча говорять, що є українськими патріотами. З ними більше не будемо вести переговори. Зате будемо говорити з окремими священиками, парафіями, які дійсно хочуть належати до єдиної Української Православної Церкви. Тобто об’єднання відбуватиметься знизу, а не зверху – не від єрархів, а від простих людей, окремих священиків. 

З Московським Патріархатом немає діалогу про об’єднання, хоча ми намагаємося підтримувати відносини, бо справді хочемо мати добрі стосунки. Підтримувати з ними нормальні стосунки спонукають і наміри Москви, яка хоче штучно створити конфлікт між українським і російським православ’ям, довести все до екстремальних випадків, а потім  знайти привід і переконати світ, що тепер гнане “каноническое православие”, як то раніше вони говорили про “переслідування” російської мови в Україні. Кремль усіляко переконуватиме, що “православие” треба захищати зі зброєю, шукатиме різних способів  втрутитися у внутрішні справи України. Намагаємося зберігати нормальні стосунки, хоча від створення єдиної Української православної церкви не відмовляємося. І Господь допоможе нам у цьому! Він уже це робить.

– Так, тепер цей процес активний, але серед вірян (вони до нас приходять десятками тисяч), а не духовенства. Сьогодні рух іде знизу, час єпископів ще настане. 

Річ у тому, що єрархи Московського Патріархату закликають Путіна як визволителя, не хочуть ховати воїнів, які віддали своє життя за Україну. Віряни обурені, вони перестають довіряти цій Церкві. Але такими діями вона показала своє лице – з ким вона. Чого вартий той факт, коли Митрополит Онуфрій з владиками сидів у Верховній Раді, коли Президент нагороджував наших героїв, він назвав їх убивцями у розмові з журналістами…

Перехід від Московського до Київського Патріархату відбувається природно. У великих містах з цим проблем немає, а ось у селах, де одна-дві церкви, починається боротьба за храми. Тоді російський Патріархат звинувачує нас у тому, що ми силою забираємо в нього церкви. УПЦ КП не храми потрібні, а люди в них! Споруди потрібні тоді, коли  у них є люди. Храм можна побудувати, але якщо там не буде віруючих… Ми принципово не захоплюємо чужих церков.

– Буде виховувати свою паству в дусі віри, відданості і любові до Бога, тобто буде виконувати ту місію, яку вона виконувала протягом двох тисяч років. Буде молитися, очищати гріхи, закликати до покаяння, нагадувати про вічне життя, про те, що земне життя – таки тимчасове і що в майбутнє життя ніхто зі собою нічого не візьме, як би не намагався.