Еміграція: добре там, де нас нема

фото: politinfo.com.ua

“Ти мені пробач. Я живу, ніби вдома, але як емігрант…” – це промовисті слова з пісні, що лунає в серцях майже двадцяти мільйонів українців, які проживають за межами нашої держави у всьому світі. Саме ця цифра опублікована на сайті Світового конгресу українців.

“…Ти мені пробач, незнайомий мій брат”, – продовжує соліст українського рок-гурту “Мері”. А для наших співвітчизників уже знайомими братами стали американці, італійці, португальці, німці, поляки та жителі інших країн… За роки незалежності Україну покинуло від чотирьох до семи мільйонів громадян! Такі цифри подає Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою.

Чому подалися світ за очі

На початку 90-их Україна відновила свою державність національним спалахом патріотизму, чого не можна сказати про нашу економіку, що ледь жевріла впродовж двох наступних десятиріч. “Прихватизація” багатьох чесних і справедливих залишила за бортом, не всі зуміли жити за її законами.

“У США я вже одинадцять років. Причин, щоби переїхати туди, було кілька. Однією з основних – неможливість заробити гроші чесним способом. У той час я намагався з нуля починати туристичний бізнес. Виникло чимало проблем, а грошей було катма... Мій однокласник заповнив на мене “Грін Кард”, і на моє здивування я її виграв. Так опинився у Америці. Ще будучи в Україні знав, де працюватиму, зокрема, робітником на фабриці. Зарплата була непогана – 500 доларів на тиждень. Для мене це були добрі гроші. Щоправда, доводилося гарувати по 12 годин та й ще у нічну зміну. До речі, всі працівники там були українці. Так що проблем зі спілкуванням не було”, – розповідає “Пошті” колишній львів’янин Олександр.

Заводи закривалися, фабрики занепадали, а безробітних або не згідних з оплатою більшало.

Внаслідок глибокої економічної кризи Україна втратила привабливість для іммігрантів, натомість еміграція активізувалася. Впродовж наступного десятиліття сальдо міграції набуло від’ємного значення, і в 1994 – 2004 роках перевищило 700 тисяч, повідомляє Державна міграційна служба України.

Зупинити масовий виїзд українців за кордон можна тільки тоді, коли простий українець побачить перспективу для себе і своїх дітей

“У Португалії я працював на будові з 2003 року. Тут залишив посаду інженера на Львівському заводі телеграфної апаратури, бо все одно скоротили б. Поїхав зі знайомими, що також працювали на державних підприємствах. Разом шукали там роботу, збиралися на великі релігійні свята”, – розповідає “Пошті” Михайло, який через сім років повернувся в Україну до дружини і дітей.

Лише 2005 року статистика зафіксувала невелике додатне сальдо міжнародних міграцій, що співпало із певним пожвавленням економіки, проте рівень життя українців суттєво не підвищився. Чотири роки на будові в Португалії пропрацював і Андрій, що вирушив за кордон відразу після закінчення Львівського ветеринарного університету, щоб заробити на окреме житло. З Португалії хлопець переїхав до Парижа, де вже три роки працює зварювальником. Планує забрати туди й свою дружину, з якою нещодавно одружився в Україні.

Не в грошах щастя…

Львів’янка Галина поїхала до Італії теж на початку двотисячних, після того як розлучилася з чоловіком. Її дочка Ніна, яку виховує бабуся, щомісяця отримує від мами продукти та гроші. А коли Галина приїжджає в гості до рідних, Ніна більше часу, ніж завжди, проводить… із друзями, щоб уникнути, на її думку, показового виховання. Вона категорично відмовляється їхати до Італії навіть на екскурсію, стверджуючи, що ніколи не залишила б своїх дітей і не поїхала б у пошуках заробітку за кордон.

фото: eco-turizm.net

Дуже багато подібних історій описуються в книзі, виданій у 2013-ому “Мама по скайпу”. В ній ідеться про наслідки трудової жіночої міграції для покинутих дітей і самих жінок. Діти, що стали соціальними сиротами, конвертують обійми, увагу і турботу “мами по скайпу” в гроші та подарунки. А скільки сімей розпадається! Скільки чоловіків спивається! Ба більше, підвищується рівень злочинності серед дітей заробітчан – маючи гроші, вони відчувають вседозволеність.

…але з ними легше

Якщо порівняти українську зарплатню із зарплатнею в європейських країнах та США українських емігрантів, то середня зарплата в Україні, ледь перевищуючи сто євро, у майже 20 разів менша, ніж у Італії, в шість разів, ніж у Польщі та майже в чотири рази, ніж у Росії

“Зарплата тут пристойна. Вистачає мінімум на один відпочинок на рік, на машину для кожного дорослого члена сім’ї та й на хліб з ікрою. Звісно, якщо ти не є ледачий”, – пояснює львів’янин Олександр, який виїхав до Америки. – До речі, провадити свій бізнес тут дуже легко – все онлайн. Скажімо, моя дружина за півроку вивчилась на нотаріуса на онлайн-курсах. Тільки іспит складала особисто екзаменатору. Загалом все навчання коштувало нам орієнтовно 200 доларів”…

А наш молодий спеціаліст з ветеринарної медицини Андрій вже передумав купувати квартиру у Львові: “Європа – неідеальна, зате тут відчувається стабільність. Регулярно дають зарплату, є високі соціальні виплати. Тут не страшно одружуватись і народжувати дітей. Тут можна розпочинати власну справу. А в нас ніяк не викорениться пост-“совковий” принцип: “Україна – добра мати, не вкрадеш – не будеш мати”.

Самі винні!

З причин та життєвих ситуацій, що спонукають податися на пошуки кращого життя, описані нами – найпоширеніші. Точної статистики не знайдемо ніде. Деякі з емігрантів назавжди залишаються і втілюють свою американську чи ще якусь мрію. Частина з них, звісно ж, повертаються, але… це вже зовсім інші люди – загартовані іноземним досвідом, без негативних якостей, властивих більшості пересічних українців. Вони вже не хочуть голосувати за демагогів, жити “як усі”, гнути спину за копійки.

Однією з основних причин податися за кордон була неможливість заробити гроші чесним способом

“Коли повернувся додому, найважче було знайти роботу. Не хотів тяжко фізично працювати за дві тисячі гривень. А ще я більше не беру участі у виборах”, – веде далі Михайло, який повернувся із заробітків у Португалії.

“Дивує те, як українець переїжджає кордон і стає зовсім іншою людиною: дотримується правил дорожнього руху, паркування, не плює на вулиці, не смітить у ліфті... Чому все це не можна робити тут, в Україні!” – обурюється Олександр, який емігрував до Америки.

Напевно саме тому деякі заробітчани не хочуть більше їхати в світи, а деякі й далі залишаються за кордоном.

Риба шукає, де глибше…

Воювати чи забиратися з країни геть? Ось запитання, на яке кожен із нас має свою відповідь. А оскільки умови і порядок виконання плану мобілізації в Україні досить суперечливі, то й уникають її, масово перетинаючи кордон. Олександр вважає, що ситуація в Україні – це боротьба за незалежність. Де-юре ми її отримали в 1991-ому, а де-факто здобуваємо зараз. Незалежності, на жаль, без крові не буває.

Вистачає мінімум на один відпочинок на рік, на машину для кожного дорослого члена сім’ї та й на хліб з ікрою

“Чи їхати за кордон? Природно, що людина хоче жити ліпше. Недарма кажуть: риба шукає, де глибше, а людина – де краще. В сьогоднішніх українських реаліях це важко. Життя одне та ще й коротке… А ще хочеться кращого майбутнього для дітей, – зазначає співрозмовник. – Тому це особистий вибір кожного. Думаю, що справді здатних жертвувати собою заради боротьби небагато. Тому завдання більшості з нас – усіляко сприяти їм, допомагати, підтримувати. Нині таких активних людей стало більше, аніж десять років тому. Загалом, на мою думку, зупинити масовий виїзд українців за кордон можна тільки тоді, коли простий українець побачить перспективу для себе і своїх дітей”.

Що далі?

Фахівці з Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка” прогнозують ще одну глобальну хвилю еміграції з України. Тепер виїжджатимуть молоді спеціалісти та кваліфіковані кадри, які не можуть задовольнити своїх кар’єрних чи фінансових амбіцій тут, в Україні. Крім того, постійно збільшується число наших студентів, що навчаються за кордоном. З початку століття кількість українських спудеїв зросла: в Польщі – у шість разів, в Чехії – у 22,5 рази, в Італії – у 45 разів, в Іспанії (де на початку століття їх майже не було) – у 152 рази.

Особливо стрімко зросла навчальна міграція. За даними Державної міграційної служби, в країнах, де внаслідок трудової міграції українців сформувалися численні діаспори, склалися потужні міграційні мережі. Ці чинники діятимуть і в майбутньому. Адже навчатись за кордоном найчастіше воліють діти заробітчан, отже, йдеться вже про друге покоління мігрантів.

Однак, як би там не було, незалежно від того, де ти живеш і працюєш – в Україні чи за кордоном, треба гарувати, постійно розвиватися, самовдосконалюватися. Звичайно, можна втекти від війни, від несправедливих законів, від недоброзичливців, але, шукаючи легкого хліба, головне не загубити себе!

“Очікуємо наступної хвилі еміграції серед молоді”

Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”, – про те, чому молоді люди, здобуваючи вищу освіту в Україні, орієнтуються на реалізацію своїх можливостей за кордоном

В університеті “Львівська політехніка” на початку вересня 2015-го відбувся міжнародний симпозіум “Міграція у кризових умовах: українсько-польський контекст”, організований Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки спільно з Львівською облдержадміністрацією. “Пошта” розпитала співрозмовницю про результати цього симпозіуму та сучасне становище трудової міграції в Україні.

– Ірино Михайлівно, скажіть, будь ласка, чому саме Польща перетворилася на головну з країн “цільового призначення” українських мігрантів?

– Між Україною і Польщею є своєрідний міграційний коридор, через який люди рухаються до самої Польщі, а далі мігрують всередину ЄС. Зараз Європейський Союз має намір переглянути свою міграційну політику щодо біженців, яких Німеччина нарахувала аж 800 тисяч. За законами ЄС, їх мають розподілити між усіма державами-членами ЄС.

Наші найближчі сусіди, зокрема Польща, розуміють, що для них набагато вигідніша міграція з України, бо розглядають нас як країну з високим науково-технічним потенціалом. Їм вигідна і сезонна міграція, і відтік висококваліфікованих кадрів. Проте оскільки вони складають частину ЄС, то мусять підтримувати його політику. Були заяви президента Польщі, інших високопосадовців, що вони готові прийняти українських біженців у зв’язку з можливим погіршенням ситуації в Україні, пов’язаної з війною.

– Розкажіть про дослідження вашим інститутом, зокрема, студентських настроїв щодо виїзду за кордон у пошуках роботи?

– Навесні ми провели опитування студентської молоді, і воно засвідчило, що 80-90 відсотків студентів декларують намір виїхати за кордон для працевлаштування. Мотиваційним чинником для них стала потреба кар’єрної і матеріальної реалізації та відповідної плати за кодифіковану працю, чого в Україні немає.

В Україні технічна сфера майже не задіяна. Сфера IT-технологій розвивається, проте велика кількість фахівців залишається, як то кажуть, за бортом. Німеччина і Польща, натомість, пропонують їм чудові умови для реалізації кар’єрних прагнень

Дуже багато й інших факторів, зокрема, зниження економічного зростання в Україні, економічна криза, обвал гривні. Це опитування показує й те, що за кордон планують виїжджати різні верстви населення на різну роботу, навіть на ту, що не за фахом.

– Назвіть, будь ласка, країни, які вважаєте найпривабливішими для наших молодих спеціалістів?

– Такими є Польща, Німеччина і США. Важливим є й розуміння мови. Адже англійська – міжнародна. Багато українців вивчають німецьку. До 30 відсотків засвідчують готовність працювати нелегально, не за фахом. Все одно матеріальна вигода, оплата праці там набагато вища, ніж в Україні.

– А в яких сферах, яких галузях вони є незатребуваними в Україні?

– В Україні технічна сфера майже не задіяна. Сфера IT-технологій розвивається, проте велика кількість фахівців залишається, як то кажуть, за бортом. Німеччина і Польща, натомість, пропонують їм чудові умови для реалізації кар’єрних прагнень.

Навесні ми провели опитування студентської молоді, і воно засвідчило, що 80-90 відсотків студентів декларують намір виїхати за кордон для працевлаштування

В Німеччині навіть прийняли новий закон про безплатне навчання у вищих навчальних закладах. Зараз є багато організацій, які пропонують полегшене оформлення документів для перетину кордону, для навчання і працевлаштування за кордоном.

Польські навчальні заклади мають непогані умови для навчання. Крім того, існує практика так званих подвійних дипломів, коли підписані угоди між університетами (наприклад, України і Польщі) і наші студенти там проходять практику, частково – курси. А тоді отримують ті подвійні дипломи. Це також стимулює їх до виїзду. Студенти, які проходять практику в Польщі, як правило, не повертаються…

– Якою є загальна статистика останніх років щодо українських емігрантів?

– Як показує життя, виїжджали і будівельники, і працівники сфери обслуговування. Офіційна кількість людей, які поїхали до Італії, 250 тисяч. У 2014 році кількість дозволів, виданих українцям на працевлаштування в Німеччині, збільшилася на 24 відсотки. Є величезна кількість тих, що виїжджають за туристичними візами і залишаються в інших країнах нелегально (їх узагалі неможливо порахувати). В першому кварталі 2015 року 211 осіб спіймали на незаконному перетині кордону України з ЄС.

– Чи бачите якісь реальні кроки нашої влади для того, аби охочих покинути Україну стало менше?

– Так, закон “Про вищу освіту” є революційним попри всі його недоліки. Він надає автономію університетам, можливість регулювати обсяги держзамовлень. Бо, зі слів міністра освіти Сергія Квіта, в нас забагато юристів та бухгалтерів.

Потрібні реформи в різних сферах: освітній, економічній, податковій. А ще варто позбутися корупції

При обговоренні питання лібералізації візового режиму Президент Петро Порошенко заявив, що власне біженці з України не становлять загрози для ЄС, тому що маємо проблему з внутрішньо переміщеними особами. Та все ж невелика частина біженців з України рухатиметься на Захід, оминаючи всі перешкоди. Зараз Кабмін подає на затвердження новий закон про зовнішню трудову міграцію. Наразі опрацьовується її стратегія.

– А чи можна ще якось гальмувати ці процеси на державному законотворчому рівні?

– Зупинити ці процеси ніяка влада не може! Адже прийнята Декларація прав людини, і кожен має право обирати, де жити і де вчитися. Завдання держави – забезпечити опіку над трудовими мігрантами, бо це громадяни України, і надійний соціальний захист. Шляхом реалізації цього є підписання двосторонніх угод між країнами, куди вирушають наші трудові мігранти. На мою думку, треба розробити програму повернення в Україну так, як це зробила Росія, Казахстан, вивчити досвід закордонних країн. Або ж створити належні умови для праці тут, в Україні. Потрібні реформи в різних сферах: освітній, економічній, податковій. А ще варто позбутися корупції.

Розмовляла
Ірина Левицька

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти