Володимир Зуб, начальник управління охорони здоров'я Львівської міськради, про цінність родини, роль дружини у його кар'єрі та двох синів 

Львівські медики знають його як дуже вимогливу та строгу людину - зрештою, саме цього й  вимагає керівна посада. Але невідомим досі фактом було те, що у всім, що йому вдалося у професійному зростанні як хірургу, а згодом і як адміністратору, він завдячує своїй коханій дружині. Особисто про це зізнався "Пошті". Із гордістю та теплотою каже, що сім'я - дружина Людмила (за фахом вона теж медик) та двоє синів (13-річний Іван та 8-річний Назар) - найдорожче у житті! До Львова родина посадовця переїхала з Чернігова. Тепер вони тут живуть та працюють, а колись саме у місті Лева своїй половинці запропонував одружитися. Отож, сімейні таємниці "Пошті" відкриває начальник управління охорони здоров'я Львівської міськради Володимир Зуб.

Берегти
і примножувати

- Скажіть, будь ласка, чим особисто для Вас є власна родина?

- Сім'я - це найдорожче! На якомусь етапі життя зрозумів: усі дії людини, намагання, старання, кар'єрний чи особистий розвиток пов'язані зі сім'єю. Не знаю, чи поїхав би до Львова на запрошення міського голови, якби не розумів, що можливостей для навчання, духовного та культурного розвитку дітей у Львові більше, ніж у Чернігові, де ми жили досі. Цей факт важив у прийнятті рішення. У житті все робимо заради сім'ї. Всі здобутки, радості та печалі, перемоги і поразки людина несе додому. Я вихований у такій родині. Мій батько був лікарем-хірургом, це була дуже відповідальна та працьовита людина. Він рано помер - на робочому місці, в ординаторській. Мама - вчитель за фахом, викладала фізику в школі. Тепер на пенсії, але ще працює вихователем у дитячому протитуберкульозному санаторії. У нашій родині всі один одного поважають та допомагають, сім'я - це найдорожче, і все, що в сім'ї - потрібно берегти і примножувати. Усе це й успадкувала моя сім'я. Головне в сім'ї - повага, любов та довіра.

- Скільки років Ви знайомі зі своєю дружиною? Що стало точкою відліку кохання?

- Ми обоє - медики. Я був на курс старший. Жили у гуртожитку на одному поверсі. Люда з Рівненщини, а я - з Чернігова (між двома містами 500 км). Зналися давно, але взаємна цікавість виникла через три роки. Спілкувалися, дізнавалися один про одного, виникло зацікавлення, а потім, як кажуть у народі, зашпорталося кохання (сміється - "Пошта"). Зустрічалися два роки, а у 1995 р. запропонував одружитися. Вона приїхала з Рівного, а я (на той час був заочним аспірантом) - із Чернігова, і ми побачилися у Львові. Довго готувався, думав, як сформулювати, адже це дуже серйозна і кардинальна пропозиція. Її відповідь "так" прозвучала через... 15 хвилин (сміється - "Пошта"). А вже 25 серпня 1995 р. ми побралися.

Два свята в одному

- Річницю одруження святкуєте?

- Звісно! На День незалежності. Хоча й одружилися 25-го, але святкуємо 24-го, - два свята в одному!

- За ці роки не пошкодували, що саме ця жінка стала Вашою дружиною?

- Я - ні!

- А який період у Вашому 13-річному сімейному житті був складним?

- Перший подружній рік. У 1995 р. перевівся зі заочної аспірантури на стаціонарну. На цей час дружина вже була вагітна. Навесні 1996 р. народився первісток Іван. Згодом дружина мала проходити останній цикл інтернатури на кафедральній базі у Львові, тому вона з півторамісячним сином приїхала з Чернігова до Львова. Жили ми в гуртожитку. Я ходив на роботу. Отримавши сертифікат, Людмила поїхала в Рівне до батьків, а я залишився у Львові. До сім'ї приїздив раз на два тижні або й раз на місяць. Це був складний період - матеріальне забезпечення було не дуже, бачилися рідко, тож мало спілкувалися. Та й теща все ніяк не розуміла, що це за зять такий, що лише читає та пише, а нічого по господарству чи на городі не допомагає. А кандидатську дисертацію потрібно було писати...

-  ... але ж хто хоче бути разом, той і буде разом.

- Цілком вірно! Дружина мені каже: "Бачиш, куди ти - туди і я. У Чернігів, то у Чернігів. До Львова, то назад до Львова". 

- Що допомогло ці складнощі пережити?

- Любов!.. Любов! Терпіння, мудрість... Урешті через три роки привіз тещі дисертацію, сказавши: "Оце те, що Ви казали, що я дурня валяю, - а це дисертація на 200 сторінок". Теща аж просльозилася: "Так, щось зробив зять!"

Дружина - сімейна!

- Пане Володимире, розкажіть про свою дружину.

- Усім, чого мені вдалося  мені вдалося досягти як хірургу, а потім і як адміністратору, завдячую своїй дружині! Якби я відривався на вирішення поточних сімейних проблем, то, напевне, не мав би таких темпів зростання.

- Звичайно, кожна дружина, яка кохає свого чоловіка, прагне, аби він був найкращим і досяг найкращих висот...

- Це правда... Я ніколи не мав обмежень у поїздках на конференції, з'їзди, курси. Як би важко не було, дружина завж­ди казала: "Потрібно - їдь".

- Вона Вас цілковито розуміла. Хоча також могла зробити кар'єру...

- Вона поступилася. Але у неї були інші навантаження - діти. Дружина була відповідальна за дітей - нагодувати, одягнути, завести у дитсадок, забрати, вивчити перше слово, написати перше речення тощо. Усім цим завдячую Людмилі!

- Чим зараз займається дружина?

- Вона акушер-гінеколог. Вважаю, що добрий фахівець. Все життя працювала у жіночій консультації у поліклініці. Коли діти підросли, була розмова, аби вона пішла працювати у стаціонар. Проте спільно вирішили, що при моїй роботі це буде дуже велике навантаження (сім'я страждатиме і діти не матимуть уваги), тому вона й надалі працюватиме у поліклініці.

- ... прийняли оптимальне рішення.

- Так. Вирішили, що вона займатиметься тією справою, яка їй до вподоби, але у тих дозах, які б не заважали сім'ї.

- Вона не шкодує?

- Ні. Шкодує лише, що мала певну перерву через переїзд із Чернігова до Львова. Вона працює у 4-й міській поліклініці, що на Сихові.

- Все ж таки які якості, окрім професійних, притаманні Вашій дружині?

- Сімейна! Як і я, виховувалася у нормальній родині. Дуже любить дітей! Для неї сімейні ідеали - найвищі! Вона дбає про родину, є доброю господинею, що для теперішніх дружин є рідкістю.

- Домогосподарку чи няню маєте?

- Ні. Стосовно няні, то завжди казав: "Наші діти - наші проблеми". І доручати своїх дітей чужим людям (навіть найбільш скрупульозним та вихованим) - неправильно!

- А Ви щось допомагаєте дружині у хатніх справах?

- Можу посуд помити, попилесосити, картоплю почистити... Але варити не буду, бо не вмію (сміється - "Пошта"). Дружина ж готує дуже смачно!

- Якщо так щиро, емоційно та із захопленням розповідаєте про свою родину, то Ви цілком щасливий чоловік!

- Так! Не можу нарікати на сім'ю. Ми разом із дружиною все створювали, самі вибудовували стосунки. Завжди згадував свою родину - стосунки мами й тата і намагався їх екстраполювати на власну сім'ю. Жінка багато додала, зокрема, позитивні моменти зі своєї родини. Скажімо, це увага, це - не забути зателефонувати і привітати родину, виховання дітей, подарунки один одному.

- До речі, часто даруєте дружині квіти?

- Нечасто... На 8-ме Березня та день народження.

- ... а презенти їй, дітям?

- Перебуваючи у відрядженні, коли бачу щось цікаве, то обов'язково купую, насамперед,  дітям, звісно, і дружині.

- Який найбільш незвичний для Вас крок зробили заради дружини?

- Якось бився у гуртожитку... Через неї та малого. Це була банальна ситуація: кількамісячний син спав, а по сусідству галасували та випивали. Робив зауваження, слово за слово - і п'яні студенти при­йшли з'ясовувати стосунки. Загалом вважаю, що будь-яку проблему можна вирішити словом, але у цьому випадку мені таки довелося втихомирювати студентів (я вже був лікарем). Вони були агресивні, а я - злий, бо захищав дитину та дружину. Я був тверезий, а вони - п'яні.

Виховання дітей особистим прикладом

- А яка подія у сімейному житті є найбільш знаковою?

Поради молодим подружнім парам: Потрібно вміти терпіти та прощати. Любити та поважати один одного. Був період, коли дуже багато прочитав літератури з психології, читав розділ "Сім'я". Було цікаво дізнатися про настанови психологів. Читати такі книжки дуже корисно, що й усім раджу.

- Народження дітей! Старший Іван зовні схожий на мене. Його назвав на честь діда. На жаль, він не дожив до внуків. Домовилися, що ім'я другій дитині дає дружина. Через 5 років, коли народився другий син, вона про це нагадала. Слово сказав - мусиш виконувати. Молодший син Назар схожий на дружину. Обидва вчаться у Сихівській гімназії. Діти слухняні. 

- На чому робите акцент у вихованні дітей?

- Загальновизнані поняття - бути чесним, говорити правду, бути вихованим. Намагаюсь виховувати особистим прикладом. Адже як робиш ти, так чинитиме і твоя дитина. Потрібно спілкуватися, пояснюючи, що добре, а що зле. На жаль, дітей бачу хіба вечорами. Мама займається вихованням синів.

- Сини хочуть бути медиками, а як до цього ставляться батьки?

- Мама їх готує: ви могли б здобути освіту в медуніверситеті, стати кардіохірургами і створити свою клініку. Як-от у США були такі брати Мейо, які мали свою клініку... На Рідзво теща питає: "Назарчику, ким ти будеш, як виростеш?" Син у відповідь: "Як тато - начальником управління охорони здоров'я!" (сміється - "Пошта"). Хотів би, аби діти були лікарями.