Це було десь у 1939 - 1940 роках, перед війною. На Київщині був огляд художньої самодіяльності, і, здається, чи з Таращі, чи із Білоцерківського ра­йону був хор. Хор виконав натурально оці слова. Після закінчення огляду односельчани не знали, де вони й ділися.

Автора пісні я не можу сказати, але цей варіант я почула від свого діда Гармаша Трохима Микитовича, 1879 р. н. Він козак із діда-прадіда. Хоч козацтва вже тоді не було, але у нього навіть довідка була, що він належить до Козацького війська Запорозького. Діди підтримували ту пам'ять і традицію.

- Видно, хозари дуже в'їлися під шкіру нашим людям.

- Справа в тому, що хозарами почали називати всіх зайд. Не обов'язково це отой Каганат Хозарський, а всі зайди, наїзники, окупанти.

Ви ж послухайте. То ж співають її у спотвореному вигляді. Навіть у Максима Рильського є книжечка "Вечірні розмови", де він теж розбирає цю пісню, що козаки не можуть дівчину зганьбити, образити. Козаки - захисники. Але він не подає справжніх слів, бо не міг би надрукувати. Він просто каже, що пісня перекручена, спотворена і що це не козаки. Він каже, що це дума про дівчину, яка од татар врятувала село. Підманула їх, завела у ліс, де в трясовині потопились вони, і за те, ті хто врятувався, прив'язали її до сосни косами. Це Рильський так пояснював. Може, і це було, а потім воно склалося в одну пісню.

Дід мій казав, що усіх зайд почали називати хозарами. Це якраз була пісня моралістичного характеру, яку співали на всіх вечірках, щоб дівчата прислухалися. Ви ж послухайте: "Їхали хозари із торгу з розбою." Це ж ті, хто торгує, хто й досі у нас на шиї, ті, хто має гроші і обманює наших дівчат, шуфричі, табачники. Укінці: "Навчіть, батьку й мати, із ким дочкам знатись, а кого здалека треба обминати." Щоби дівчата прислухалися і не лестились на це. 

Київ