Кажуть, що подорожі рятують навіть від тих, недуг, які не під силу вилікувати медикам. Нові враження – це єдиний спосіб набути досвіду не постарівши, позбутися одноманітності життя, розширити кругозір і врешті-решт знайти себе. А робота, навчання, надмірна фізична чи розумова активність, особливо восени, негативно впливають на наше здоров’я. Зарадити цьому може лише відпочинок.

Як уже розповідала “Пошті” Лариса Дідковська, доцент кафедри психології Львівського нацуніверситету ім. І. Франка, відпочинок є повноцінною і обов’язковою частиною нормального функціонування людського організму.

“Всі ми – живі істоти. Якщо є фаза мобілізації активності: фізичної, інтелектуальної, емоційної, комунікативної, то потім має бути фаза демобілізації всіх цих зусиль і напруги, бо вичерпування повинні бути компенсовані, а сили відновлені. Є теорія Павлова про те, що кращий вид відпочинку – зміна виду діяльності. Ті, що займаються інтелектуальною працею, під час відпустки можуть подорожувати або працювати фізично. А ті, що займаються фізичною працею, потребують пасивного, бездіяльного відпочинку або із навантаженням інтелектуальної сфери”, – вважає вона.

Не дивлячись на військові дії в нашій державі, українці таки подорожують. І, на щастя, не лише за кордон. Після Революції Гідності особливо пожвавився туризм серед переселенців зі сходу та окупованого Криму. Вони мандрують Західним регіоном України, підкоряють гірські вершини, переймаючи нашу ментальність та патріотизм. У цьому мала змогу переконатися й “Пошта”, яка вирушила в одну з популярних мандрівок під назвою “На бринзу до Рахова – через Закарпаття” (в туристичній групі були люди з Луганська, Севастополя, Одеси). 

“Я більше не бачу необхідності в тому, щоб накопичувати майно. У рідному Луганську наш двоповерховий будинок розбомбили. Добре, що бізнес вдалося перенести до Львова. Тепер винаймаємо житло і подорожуємо. Тут добре, люди хороші…” – розповідає “Пошті” луганчанка Олена. 

Два дні мандрівки промайнули як одна мить, а спогади залишились назавжди.

Стародавня легенда розповідає, як колись цей водоспад силоміць роз’єднав долоні закоханих. Сила прокльонів матері дівчини була така велика, що дійшла аж до неба. Хлопець і дівчина загинули, а вбита горем мати, ставши свідком цієї трагедії, відтоді щодня приходила до водограю, аж поки в ніч на Івана Купала не почула голос доньки, яка шепотіла до свого обранця. Тому й назвали місцеві жителі цей водоспад Шипотом. 

Неподалік від нього працює двомісний крісельний витяг на гору Гимба. За будь-якої погоди можна дістатися на її вершину, аби насолодитися мальовничими краєвидами та зробити неперевершені фотографії.

Підкорити одну з гірських вершин легше, аніж підкорити себе, відкрити своє серце та дійти до найвищої точки свого духу. Помолитися і відчути себе як удома навіть за тридев’ять земель, як у казці, можна в дерев’яному храмі святого Миколая, що в селі Данилово на Закарпатті.