Для чого ці “знаки”? Скільки трактувальників – стільки й трактувань. “Феномен істинного паломництва є відірваним від факту з’яви. Якщо ви хочете вклонитися Богові, мусите навчитися Його трохи розуміти. Не завжди паломницькі мандрівки можна кваліфікувати як такі. Не завжди те, що ви поїхали до “ікони”-дерева-вікна, є паломництвом. З таким самим успіхом можна ходити і до баби Гані з другого поверху. Щоб наше паломництво було прийняте Богом, нам треба багато працювати над собою. Величезне прохання більше читати Євангеліє, і ви все зрозумієте”, – каже отець Роман Тереховський, сотрудник львівського храму Пресвятої Євхаристії. 

– Багато людей зараз шукають не віри, а дива, сенсації. І часто так буває, що знайдені на шляху дива люди сприймають як Одкровення! Корінь цього – у їхній бідній вірі, у тому, що вона позбавлена основ християнського вчення. Оця ділянка, ця лакуна якраз і заповнюється різноманітними екстрасенсами, “дивами” та всім, що здатне заповнити порожнечу. Також це спосіб відігнати від себе стреси, вирішити труднощі, свого роду допінг. Узагалі марновірство – одна зі стратегій захисту себе від ризиків, переоцінка себе. Справжній християнин, який увірував, нічого більше не потребує – він має заповіді Любові. Коли у нього виникають труднощі (а вони у всіх час до часу виникають), Церква пропонує йому Таїнства, євангельську науку і духовний шлях. Це оновлення віри в живого Бога, а не “чудеса”. Хоча у Церкві також є почитання ікон, але це інше: тут за іконою стоїть пережитий Церквою і доведений досвід присутності Божої. Якщо ж я вірю в Ісуса Христа, виконую його заповіді, сповідаюся-причащаюся, то автоматично перебуваю у благодаті. Мені більше нічого не треба! Для мене кожна служба Божа – це свято, диво, зі мною на ній присутні Матір Божа, усі святі, мої рідні, яких уже нема серед живих, але яких Церква поминає. То навіщо я маю шукати ще й зображення Богородиці, якщо Вона зі мною молиться?

– Маніпуляція є там, де є слабка віра, коли хочеться доторкнутися до чогось, що б “захистило”, зцілило, щоб мої, а не Божі плани здійснилися в моєму житті. Чи багато шукачів релігійних “чудес” кажуть молячись: “Хай буде Твоя, а не моя воля”?..

– Якщо почитання автентичне, якщо воно є богопочитанням, то зупинка коло дерева чи перед вікном буде короткотривалою, бо раз задовільнена природна людська цікавість, то це приведе до дієвої любові до ближнього, не якоїсь абстрактної, а любові до всіх, з ким спілкуємося, навіть ворогів. У такому випадку об’ява буде просто дороговказом, який мені вкаже дорогу до мого місця в житті. Ми тоді перемістимося до наших міських і сільських парафій і станемо ретельнішими учасниками в таїнствах Церкви. Увесь цей досвід проводитиме до реального Христа, який являється в особі бідніших, вдів, сиріт, біженців, в’язнів, вуличних дітей, зрадників, проституток, нещасних хабарників. Але не треба забувати, що є категорія людей, яка гониться за “чудами”, їм це більше підходить, аніж весь час працювати над собою. Бо християнська віра якраз і передбачає постійну роботу над власними слабкостями. Адже легше бити поклони і молитися уявному божеству на дереві, аніж перестати сваритися із сусідом.

– Думаю, наші церкви повинні показувати євангельські чуда, а не творити чи підтримувати нездорові зацікавленості, ажіотаж довкола невивчених “чудес”. Не треба організовувати паломницьких поїздок до таких місць. Люди зараз масово їздять у Меджугор’є, але наразі Церква висловлює поважні сумніви щодо цього явища…  До Львова, як і  в Україну, часто привозять мощі, чудотворні ікони з Риму, Афону, Єрусалима, і ці речі подають як важливі церковні події. Але так не є! Ми в церквах маємо нести людям Христа, а не чуда, які Його замінюють. Ми повинні мати більший християнський вплив на наше оточення – не щоб ми знижувалися до пересічного рівня корумпованості суспільства, а щоб наш народ ставав християнським у своїх щоденних найменших ділах. 

Скільки людей у нас іде “святити паску”, а скільки “зустріти Воскресіння Христове”? У першому випадку є віра в свячену воду, яка щось там зробить з паскою, а в іншому – зустріч із самим Христом під видом хліба і вина на літургії! Цей приклад ілюструє якість нашої віри і похідні від неї речі, в тому числі й гонитву за “чудесами”. Церква не так просто визнає небагато об’явлень. Необов’язково, щоб їх учасники повмирали. От у Фатімі до 2005 року жила одна з тих дівчаток, сестра Люсія, якій об’явилася Матір Божа. Вона служила до кінця життя в кармелітському монастирі суворого уставу в Коїмбрі, всі дії і слова її відповідали євангельському духу, і за це роком пізніше її останки були перенесені до крипти базиліки Діви Марії Вервиці Фатімської.

– Абсолютно вірно! Ці Христові слова завжди мають бути критерієм, коли нам хочеться якогось “дива”, зцілення чи вирішення труднощів. Тоді ми точно не розминемося з Христом. Зрештою, будь-які дива, як і ікони, мають лише допомогти пізнати Божий маєстат, велич Бога. Не потрібно нам релігійності, а християнства!