Тепер на цьому місці сьогодні стоїть хрест, а в соборі є ікона Пресвятої Богородиці  – “Ігуменя Манявська”. Її намалювали саме такою, якою її бачив Філарет: в ігуменських ризах. До речі, у обителі донині немає ігумена –  лише намісник, як це переважно заведено у афонських монастирях. 

Про те, що Ігуменя й далі опікується манявськими ченцями, огортає їх своїм покровом, свідчить такий факт: у різдвяні свята 2008-ого її ікона замироточила (таким чином Богородиця попередила про повінь у цьому краї), а на Стрітення в 2012-ому миро знову з’явилося на образі… Тутешні монахи запевняють, що в такий спосіб Ігуменя закликає українців до покаяння.

Є в Манявському скиті ще одна богородична ікона – “Ізбавителька”. Її намалювали на Афоні в далекому 1788-ому. Звідти її передали до Грузинської православної церкви, де в Новоафонській лаврі вона зберігалася аж до приходу радянської влади. Але коли почалися переслідування вірян, цей образ, що зціляв тисячі людей від епілепсії, біснуватості, безслідно зник… 

фото: afon.if.ua 

Як виявилося, ігумен грузинської пустині віддав чудодійну ікону одному з монахів, а той – ще одному. Згодом останньому його хранителеві об’явилась Богородиця і побажала, аби Її образ передали до третього Афону. Спершу схимник не знав, де той третій Афон (другий – Іверія, тобто Грузія). Але, відвідавши напівзруйнований Манявський скит, дізнався, що це місце і є отим третім Афоном! Щоправда, засумнівався, чи можна залишити там “Ізбавительку”… Аж тут старцеві ще раз об’явилася Богородиця і суворо запитала, чому він не сповнив її волю. Тоді 95-літній архимандрит із Кам’янця-Подільського вдруге подався у Карпати. 

За час перебування ікони в скиті біля неї ставалися чудесні… воскресіння з мертвих, зцілення від одержимості злими духами, епілепсії. Шкода, що в цьому монастирі таких випадків не документують, але кажуть, що вони стаються постійно.

Манявський скит, як уже було сказано, руйнували і турки, і австрійський імператор Франц-Йосиф, і Країна Рад… Проте чиясь невидима рука завжди захищала його. Австрійці дали монахам тиждень на переїзд. Ходять чутки, що ченці встигли закопати монастирські скарби в надійному місці. 

За радянської влади в обителі влаштували музей, з Благовіщенської церкви зробили… ресторан, а із собору… танцмайданчик. Місцеві старожили розповідають, що коли тут починала грати музика, то навіть у сонячну погоду раптово здіймався вітер і починався дощ. Стихія переставала лютувати тоді, як стихали останні акорди… 

У 1998 році частково, а в 1999-ому повністю монастир був переданий Івано-Франківській єпархії Української православної церкви Київського Патріархату. Обитель повністю відбудували до 2002 року. 

фото: static.panoramio.com 

За 400 метрів від виїзної брами монастиря маємо ще одну святиню українського Афону – Блаженний Камінь. Захований серед скель, цей грот став першим житлом манявських ченців, які прийшли із Києва, їх першою келією. Форма брили доволі символічна: хтось ніби кам’яною долонею накрив монахів. Кажуть, їх вибір упав саме на це місце через воду. Спробувавши її на смак, вони зрозуміли, що за своїми властивостями ця вода така ж, як і в Лаврі, але витікає просто з каменя. Прикметно, що вода з каменя зникала, коли обитель руйнували, і в чудесний спосіб з’являлася знову, коли монастир відроджувався. 

До цих пір ніхто не може пояснити з наукової точки зору, звідки у камені береться вода та ще й цілюща. А випадків зцілення нею не перелічити. За свідченням ченців, ця вода допомагає відновити зір і зцілює хвороби кісток. Не тече, а капає поволі. Очікуючи “своєї” краплі, мимоволі замислюєшся, як проста вода може змінювати властивості, допомагає піднятися над людською немічною природою і творити дива. Так і хочеться сказати словами жінки з євангельської притчі: “Дай мені цієї води!..”

Якщо не лінуватися і прогулятися вище скиту, можна натрапити на  Манявський водоспад – один із найвищих у Карпатах (вода спадає кількома каскадами з висоти близько 16 метрів). Але щоб оцінити цей природний феномен, треба здолати не менше двох кілометрів ґрунтової дороги. Висота гранітних стін каньйону місцями сягає 20 метрів. Біля підніжжя водоспаду утворилося невеличке озеро. Місцеві люди кажуть, що вода в ньому має властивість омолоджувати тих, що в ньому купаються. 

фото: i.ytimg.com

А щодо згаданих монастирських скарбів, захованих ченцями перед втечею, в обителі ставляться скептично. Досліджувати підземні лабіринти поки що ніхто не поспішає. Згідно з пророцтвом манявських старців, доки скит не поверне собі минулу славу і красу, доти скарбів цих ніхто не знайде! 

Монахи спеціально замурували вхід, щоби шукачі золота не заблукали, тим паче що немає ні мапи, ні схеми, яка привела б до нього. 

фото: kadrovik.ua

Але, як би там не було, свої справжні, нетлінні скарби Манявська обитель готова відкрити кожному, хто ступить на її територію з чистим серцем.