Свято це відзначають на спомин про велику подію в житті Ісуса Христа, коли він, довівши свою божественність вченням і чудесами, вирішив незвичайним способом показати учням славу Свого божества. Про цю подію розповідають аж три євангелисти –  Матей, Марко і Лука.

Розповівши учням про таємницю Своєї смерті та воскресіння, а також про близькі страждання, Ісус почув від них заперечення, і тоді, докоряючи їм, узяв трьох апостолів, Петра, Якова та Івана, і вирушив з ними на гору Тавор, де під час молитви лице Його просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим та блискучим, як світло. З’явилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля і почали розмовляти з Ісусом про Його смерть. Раптом біла хмара накрила всіх і з неї почувся голос Бога: “Це  –  мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте” (Мт. 17, 5).

На думку святого Івана Дамаскина, Христос узяв на Тавор зі собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця; узяв Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа; зробив свідком Своєї переміни апостола Івана, бо той був Його улюбленим учнем і дівственником, пише в своїй книжці “Пізнай свій обряд” отець Юліян Катрій.

Святкування цього празника сягає IV століття. В цей час свята Єлена, мати цісаря Константина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. Наприкінці XI століття хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все знищили. Єрусалимський Патріарх Кирило II в 1860 році на руїнах давньої церкви звів новий храм. У 1923 році на Таворі побудували величаву базиліку Господнього Преображення.

Празник Преображення належить до дванадцяти великих свят Східної Церкви і припадає на той час, коли дозрівають плоди. Від найдавніших часів цього дня на подяку Богові здійснюють благословення первістків земних плодів, найперше яблук, звідси й народна назва цього свята – Яблучний Спас. Окрім яблук, віряни приносять для освячення й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо.  Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. В Книзі Виходу читаємо: “Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого” (23, 19). “Як увійдете в землю, – сказано в книзі Левіт, – що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові” (23, 10).