Владика Євстратій (Зоря), єпископ Васильківський, вікарій Київської єпархії, про Помісний собор РПЦ, вибори нового Патріарха і висліди для України

У неділю Російська православна церква отримала нового предстоятеля  - Патріарха Кіріла. Зрозуміло, цей вибір був попередньо прогнозований російською владою, проте у Росії - за правилами гри "сувенірної демократії" - по-іншому бути не могло.

Ким є ця людина? Це "кризовий менеджер", і богослов, і ритор, і політик, і "блискучий популяризатор". "Кіріл може закохувати молодь у православ'я, переконати, що православ'я - це майбутнє Росії, може говорити з нею про секс, долю", - говорить всеросійський диякон Андрій Кураєв.

Але як скористається новий предстоятель РПЦ  своєю харизмою? На думку відомого українського релігієзнавця Андрія Юраша, оскільки "політика Росії як і релігійна, так і світська - прогнозована, а  Патріархом став прогнозований митрополит, то прогнозованою буде і політика РПЦ щодо УПЦ".

Те, як зміняться відносини між українською та російською церквами після   сходження на престол Патріарха Кірі­ла, ми попросили прокоментувати  єпископа Васильківського, вікарія Київської єпархії, прес-секретаря Київської патріархії, голову  інформаційно-видавничого управління УПЦ (КП), владику Євстратія (Зо­рю).

- Отче, в одному зі своїх коментарів Ви зазначили, що новообраний Патріарх РПЦ Кіріл здійснить кардинальні зміни у Церкві. Що мається на увазі під "кардинальністю"? І в чому її джерело?

- Ці зміни, які неминуче від­будуться з приходом нового Патріарха, пов'язані найперше з його особистісними рисами  На відміну від покійного  Алєк­сія ІІ, який  більше плив за течією, ніж ініціював нові тенденції у церковному середовищі, Кіріл є дуже добрим стратегом і тактиком. Він дуже активний у медіа-просторі, багато років поспіль успішно формував нове громадське поле навколо Церкви через Всемірний Рускій собор. Я думаю, що власне через його особистість зміни відбудуться у багатьох сферах функціонування Церкви. 

 - Але чи будуть вони настільки потужні, щоб навіть вивести Російську церкву з-під того тотального політичного впливу, який існує зараз?

- Абсолютно ні! Цього не могли б зробити навіть 10 людей з особливою харизмою. На­справді питання про позбавлення Церкви від такого впливу  навіть не стоїть.

У цьому контексті Патріарх Кіріл міг би ініціювати певні зміни, як от у питанні  викладання основ православ'я, але не більше! Те, про що ви запитуєте, могло б статися хіба у тому випадку, якби в Росії кардинально змінилася політична система.

- Чи можемо зробити вже зараз якісь прогнози про те, як розвиватимуться відносини Української та Російської церков за  правління Патріарха Кі­ріла?

- Йому, безперечно, буде потрібно більше часу, щоб набути авторитету серед  віруючих України. І перші свої кроки він здійснюватиме  у непростих умовах, бо сповідує ліберальні погляди, зокрема, щодо взаємодії з іншими християнськими церквами. Тому йому доведеться набути авторитету як серед мирян, так і серед традиційних кіл Російської православної церкви.

Риторика Кіріла щодо України  покликана вирішити внутрішні російські питання успішності Московського патріархату та його максимальної інтеграції.  У самій  Україні ця риторика сприймається зовсім неоднозначно. 

- Тобто, говорити про можливість у напрямі самостій­ності  для Української церкви не доводиться?

- Символи "самостійності" і "незалежності", які в Україні є священними поняттями, бо символізують споконвічні прагнення українців до власної землі і суверенітету, деякими  церковними чільниками вживаються  без перекладу, як глузливі епітети і насмішка.

Думаю, що з приходом Патріарха Кіріла Україна залишатиметься у підвішеному стані. Більше того, всі привілеї, які досі мала УПЦ (МП),  можуть бути скасовані. Адже Митрополит Кіріл  - архітектор такого стану невизначеності, в якому перебуває Українська  православна церква.

Відносини Російської та Української церков ґрунтуються не на партнерстві, а на добровільній тимчасовій "прихильності" РПЦ до України - скільки РПЦ дозволить, стіль­ки УПЦ і матиме.  В цьому взаємозв'язку немає жодних канонічних гарантій, це прихиль­ність господаря до домашньої тваринки, яка, проте, постійно на прив'язі.

- А водночас,  у церковному середовищі УПЦ (МП), починаючи з 2004 року, спосте­рігаємо  виразні тенденції українізації...

- Це правда. Ці процеси справді відбуваються, але, зрозуміло, проти волі Москви.

Відомо, що такі тенденції ма­ють під собою об'єктивне під­ґрунтя, бо якщо у чільників УПЦ (МП) є здоровий глузд і хоча б трохи патріотизму, то вони діятимуть для зміцнення України, а не Москви.

Зрозуміло, що в цьому середовищі є ще й такі постаті, як Митрополит Одеський та Із­маїльський Агафангел, який завжди був прислужником влади. Спочатку, за радянських часів, він хвалив Брежнєва, а зараз - російську владу. Такі діячі ніколи не дадуть  повною мірою реалізувати потенціал УПЦ (МП), штовхаючи її жорстку ізоляцію. І ніколи не зможуть дати відповіді на ті ключові й гострі питання, які стоять перед Українською церквою. Такі ієрархи задоволені тим станом, в якому Українська церква тепер перебуває, незважаючи на те, що це стан розділення і тотальної невизначеності.

- Коли Синод УПЦ (КП) закликав Помісний собор Ро­сій­ської православної церкви визнати "Українську церкву автокефальною і цим припинити її тривале розділення", то чи справді ви сподівалися на те, що це питання буде принаймні розглянуте? 

- Проведення Помісного собору - дуже показова картина того, що насправді відбувається  у Російській православній церкві.

Характерно, що  російські церковні  очільники у середині дев'яностих звинувачували Патріарха Філарета в авторитарних методах управління, натомість що ж можна сказати про саму РПЦ, якщо тут Собору не було протягом 18(!) років. А коли його нарешті  було скликано, то тільки для того, щоб обрати нового Патріарха! Жодних інших питань порушено не було, жодних інших тем не було навіть сформульовано! Така ситуація  - наскрізь символічна.

Тому ми чітко усвідомлювали: вірогідність того, що на Соборі принаймні порушать питання канонічності  УПЦ (КП), - дуже мала. Але це був наш християнський обов'язок - показати, засвідчити Росій­ській церк­ві, що ми відкриті до діалогу.

З протилежного боку ми не побачили такої відкритості, а лише бажання залишатися жити у своєму вигаданому світі. Але це не настільки суттєво, бо Церква - не Московського чи Київського патріархатів, а Христова. Вона не належить ієрархам, а Господу. І всі чільники Церкви - допущені Господом з тільки йому відомих причин. Думаю, що, поза всіма випробуваннями, незалежно від Патріарха Кі­ріла,  Господь приведе нашу Церкву до Помісного статусу. Може, для того  Патріарх і був допущений Богом до керівництва саме в цей час...

P.S. 28 січня Помісний собор РПЦ відповідним уставом підтвердив "самокерованість Української православної церкви з правами широкої автономії". Згідно з цим же уставом, Церква  керується статутом Української православної церкви, який затверджується її предстоятелем і погоджується Патріархом Московським і всієї Русі .

Довідка

Патріарх Кіріл (Владімір Гундяєв) народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді у сім'ї священика, закінчив Ленінградську духовну семінарію і Ленінградську духовну академію.

1971 року зведений у сан архімандрита і призначений представником Московського патріархату при Світовій раді церков у Женеві. У грудні 1974 року призначений ректором Ленінградської духовної академії і семінарії, а в червні 1975-го - головою єпархіальної ради Ленінградської митрополії. 14 березня 1976 року зведений у сан архієпископа. 26 грудня 1984 року призначений архієпископом Смоленським і Калінінградським.

У сан митрополита Кіріл зведений 25 лютого 1991 року.

6 грудня 2008 року на екстреному засіданні Священного синоду Російської православної церкви після смерті Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алєксія II митрополита Кіріла таємним голосуванням обрано місценаглядачем Патріаршого престолу.

27 січня 2009 року в Москві на Помісному соборі обраний 16-м Патріархом Московським і всієї Русі.