Навколо – густий ліс, під колесами велосипеда – пристойна асфальтована дорога, наша дружна компанія роверистів накручує кілометри по Вармінсько-Мазурському воєводству на північному сході Польщі. Аж гульк! За черговим поворотом на тлі зарослого мохом бетонного бункерa – табличка “Achtung Minen”. Очікуючи на грізне “Halt!” про всяк випадок пригальмовуємо. З-за дерев повільно насувається бойова рубка підводного човна. Все – доїздилися…

До Мазурії добиратися трохи марудно (спочатку до Варшави, звідтіля ще години три автобусом до Ольштина), але поїздка того варта. Вармінсько-Мазурське воєводство – край озер і дрімучих лісів, які тут називають пущами. Рай для любителів активного відпочинку: карта воєводства вкрита павутиною каякових та велосипедних маршрутів. Саме цими краями проходить відтинок амбітного велопроекту GreenVelo, протяжністю дві з половиною тисячі кілометрів, який тягнеться через через п’ять польських воєводств, п’ять національних і 15 пейзажних парків, вздовж найцікавіших польських річок. 

Стільки проїхати ми, звичайно, не подужали б, але мазурський відтинок GreenVelo протестували. Хоча облаштування маршруту ще триває, вже зараз можна оцінити чудовий сервіс: через кожні 5-10 кілометрів – зручна парковка для перепочинку, кожні 15-30 кілометрів – кав’ярні, магазини й навіть душ.

Зрозуміло, що тягнути із собою ровер зі Львова не потрібно. В Польщі вже давно налагоджена система прокату двоколісних. В околицях літньої столиці Вармінсько-Мазурського воєводства міста Гіжисько оренда цілком пристойного ровера обійдеться в середньому у вісім злотих за годину, або 30 за день, що, погодьтеся, не так уже й дорого.

Краще, звичайно, орендувати на увесь день, адже подивитися тут є на що. Головний туристичний об’єкт Ґіжиська – фортеця Бойєн, збудована в середині XIX століття. Блукати витвором фортифікаційного мистецтва можна довго – площа фортеці близько 100 гектарів. Цікавинок теж не бракує. Особисто мені запам’яталася будівля модернової, як на ті часи, станції зв’язку –  тут тримали майже 700 поштових голубів, які, власне й доставляли накази. 

Цікаво роздивитися й браму, якою колись всередину фортеці запливали баржі з припасами та солдатами. Фішка в тому, що до озера Негоцин від фортеці – чимала відстань, тож було прокопано спеціальний канал, а ворота перекривали фарватер таким чином, що ззовні їх було неможливо прочинити. Зрештою, переповідати словами всі принади фортеці Бойєн – марна справа. Краще приїхати і роздивитися все самому.

Після смачного обіду в кнайпі, що облаштувалася всередині одного з бастіонів при в’їзній брамі, можна вирушати далі. Ґіжисько розташоване на березі величезного озера Негоцин (площа – 26 кв. км, максимальна глибина – 40 м, довжина берегової лінії – 35 км), тож часом складається враження, що мандруєш берегом моря. Плесо рясніє вітрилами, на період вакацій на Мазурські озера з’їжджається безліч любителів плавання на яхтах та каяках. Й те, й інше, до речі, можна без проблем орендувати (причому разом із досвідченим “озерним вовком”) у котромусь із численних портів.

Але ми туристи не водоплавні, а двоколісні, тож крутимо педалі далі. Неподалік фортеці – унікальний міст через канал, який вручну (довжина мосту – 20 м, вага – близько 100 тонн!) відсуває одна людина, звільняючи для яхт і катерів шлях з озера Негоцин у систему каналів між Мазурськими озерами. Рух каналом настільки жвавий, що його доводиться регулювати за допомогою спеціальних світлофорів.

Унікальну ауру має узгір’я святого Бруно. За місцевою легендою, саме на цьому місці був священний для прусів-язичників ліс, де вони в далекому X столітті й відтяли голову місіонеру, що намагався навернути їх у християнство. 1910 року мешканці Лютцена (так тоді називалося нинішнє Ґіжисько) урочисто посвятили хрест, який увіковічував мученицьку смерть св. Бруно з Кверфурта. Зараз від священного лісу залишилися хіба пеньки, але постоявши біля хреста на високому березі величного озера ніби на власні очі бачиш кудлатих прусів, які тягнуть на смерть нещасного місіонера.

Ще цікавіший екскурс в історію чекає на веломаршруті, що починається в місті Венгожево. Оскільки ця місцевість в роки Першої світової війни була театром запеклих бойових дій, тут багато військових цвинтарів тих часів. Поляки з повагою ставляться до місць поховань, всі кладовища прибрані, на більшості встановлені пам’ятні знаки із зазначенням кількості похованих з обидвох боків. Що впадає у вічі: всюди багато німецьких прізвищ, навіть з роками народження і загибелі, натомість російські солдати поховані в братських могилах, на яких зазначено лише кількість полеглих. Як пояснила наш провідник Ольга Ясіновска, кожен німецький солдат уже тоді мав іменний жетон, за яким його можна було ідентифікувати після загибелі, натомість росіян гнали у бій безіменною юрбою. 

Так і напрошується аналогія з нинішніми подіями у Донбасі, коли російські агресори закопують своїх загиблих, як собак, мало переймаючись почуттями родичів, які навіть не знатимуть, де похований їхній син чи батько. Більше того – господар Кремля ще й брехатиме на камеру, мовляв, російських солдатів на сході України взагалі немає.

Тим часом містечко Штинорт безпосередньо пов'язане з долею іншого кривавого диктатора. Тут зберігся палац старовинного пруського баронського роду фон Лендорфів, один з представників якого брав активну участь у підготовці замаху на Гітлера 1944 року. Баронське обійстя густо заросло бур’янами, але вже незабаром його планують привести до ладу за сприяння спеціального фонду, створеного нащадками Генріха фон Лендорфа (того самого змовника).

До речі, в гості до нього під час війни частенько приїжджав міністр закордонних справ Третього рейху Йоахім фон Ріббентроп. Певний час ліси в місцевості Мамерки навіть перетворилися на штаб-квартиру німецького МЗС. Зрештою, в роки війни в тутешній пущі можна було зустріти всю еліту тодішньої Німеччини, адже в Мамерках було облаштовано ставку верховного командування сухопутних сил вермахту “Майєрвольф”, а за 18 кілометрів знаходилося знамените “Вовче лігво”. Обидві ставки з’єднувала залізниця. Саме під час наради у “Вольфшанце” полковник фон Штауффенберг здійснив невдалий замах на Гітлера.

А планувався атентат офіцерами, які служили якраз у ставці верховного командування. Бункери в нинішніх Мамерках – те, що залишилося від величезного комплексу, де колись служили 40 генералів і 1500 офіцерів і солдатів. Саме тут наша група і нарвалася на попередження “Achtung Minen” і побачила підводний човен (точніше, його макет). Нині в Мамерках облаштовано своєрідний музейний комплекс, де всередині потужних казематів можна побачити взірці зброї та уніформи часів Другої світової, та побачити, як жили солдати вермахту, що охороняли ставку. 

Але що робить у лісових хащах за добрих дві сотні кілометрів від моря макет субмарини (польською u-boot)? Існує легенда, нібито німці планували організувати в пруських хащах таємний завод із виробництва субмарин, які потім своїх ходом через озеро Мамри, Мазурський канал та річки Лина і Прегель мали б виходити на простори Балтики. На доказ цієї фантастичної оповідки наводять існування кількох монументальних шлюзів на каналі, споруджених у роки війни німцями й досі прикрашених зображенням свастики. Побрехенька, звичайно, але туристам подобається.

Завершився наш велопробіг у столиці Вармінсько-Мазурського воєводства місті Ольштині. Від колишнього пруського Алленштайна тут мало що залишилося – центр міста практчино вигорів наприкінці війни. Хоча подивитися таки є на що. 

Головні старожитності – Висока брама, костел святого Якова і замок XV століття. Останній знаменитий тим, що тут багато років господарював Микола Коперник. Уродженець надзвичайно багатої і впливової на цих теренах сім’ї, він успадкував від свого дядька-єпископа посаду каноніка Вармійської дієцезії (фактично, губернатора) і облаштувався в Ольштинському замку. На одній із стін галереї якого, до речі, збереглася власноруч намальована ним астрономічна таблиця.

Як виявилося, Коперник був не лише геніальним астрономом, а ще й жорстким бізнесменом. Проїжджаючи навколишніми селами, він щедро роздавав селянам реманент і худобу, а за рік повертався, витрушуючи з посполитих підвищені податки пропорційно до отриманого рік перед тим. Що однак, зовсім не применшує велич його нау­кового генія.

Ось таке воно Вармін­сько-Мазурське воєводство: пущі, озера, бункери і таємниці Третього рейху. А ще – прекрасний настрій від веломандрівок цим мальовничим краєм.

  Львів – Київ – Варшава – Ґіжисько – Венгожево – Мамерки – Ольштин – Варшава – Київ – Львів