– Найімовірніше, людина, яка відмовляється від багатьох благ і стає дауншифтером, шукає себе в різних видах діяльності. Вона у пошуках того кола перебування, де може самореалізуватися. Часто це може бути наслідком емоційного вигорання – людина не дає собі ради зі своїми емоціями, в неї депресія, вона не бачить свого подальшого росту. Настає момент пустоти, а оскільки кожен живий організм не має механізму саморуйнування, то якимось чином намагається себе порятувати. Позбавившись деяких вигод, людина знімає із себе певну відповідальність і повертається на рівень забезпечення лише тих потреб, які потрібні для життєдіяльності (безпеки і фізіологічних потреб). Тобто тільки “вигорівши” знаходить свою подальшу реалізацію. Дауншифтери не втікають від кар’єри. Людина, яка ставить перед собою далекосяжні цілі, потихеньку до них прямує. Коли ми вміємо визначати короткотривалі цілі і зіставляємо їх із тими, що вже стоять перед нами в недалекому майбутньому, то розуміємо, що робимо. А втеча від кар’єри може бути не так від утоми, як від неправильно поставлених короткотривалих цілей. Часто ми наче й плануємо відпочинок, але насправді емоційно не відпочиваємо. А все через те, що не виключаємо роботу – вона в нас усередині, ми нею живемо. Ми постійно думаємо про проблеми, намагаємося їх вирішити, не вміємо поділити свій час на окремі ланки. Навіть лягаючи спати, часто підсвідомо вмикаємо телевізор, комп’ютер, навантажуючи себе таким чином певною інформацією. Це не відпочинок, це знову робота! Крім того, якщо людина зайнята розумовою діяльністю, а її відпочинок неактивний, організм випрацьовує ті ж механізми. Для чого потрібен активний відпочинок? Для того, аби попрацювали ті ділянки, які не працювали поза роботою. Наприклад, люди, які працювали фізично, під час відпочинку, відпустки все одно їдуть на город і гарують. Тобто виконують практично одну й ту ж роботу. Відтак такий відпочинок не дає задоволення. Планово проводити переоцінку цінностей не можна. Це має відбуватися самовільно, в певні етапи життя – кожне десятиліття або в період певних важливих змін і подій, коли є нагода все проаналізувати. Бо кожна більш-менш важлива подія потребує аналізу: чому і навіщо це сталося, що я з цього почерпну корисного, як я цим можу скористатися. Часто люди трактують події, які з ними трапилися, як негативні. Тоді переоцінка цінностей також іде негативним шляхом, а кожен повинен для себе знайти позитив. Навіть втрата роботи може бути корисною – я знайду іншу роботу, познайомлюся з іншими людьми, в мене буде нове коло спілкування. Не варто вважати це трагедією, а радше ще одним щаблем свого життя, подією, яка дасть досвід, рух уперед. Ще один приклад: вихід на пенсію. Для одних це сумна подія, а для інших, навпаки, радісна, бо є час на подорожі, час на онуків, час на прочитання тієї літератури, яку не мали змоги прочитати за все життя. Подивімося, як відпочивають діти. Що вони роблять, коли повертаються із навчання? В них одне бажання – вийти на вулицю, побігати, кудись залізти, звідкись зістрибнути. Вони не стоять на місці, а хочуть робити щось інше, аніж мали до цього. Дорослі так не роблять – сідають або лягають, хоч на роботі також переважно сидять. Інколи, виходячи з роботи, ми забуваємо “зачиняти за собою двері”. Відтак усю роботу приносимо додому, а вранці на роботу – всі свої домашні проблеми. Треба вміти трішки змінювати ракурси.