Проблема насильства в сім’ї не знає меж. Не має значення заможна людина чи ні, успішна чи пливе за течією, має дві вищі освіти чи закінчила лише школу, епідемія насильства не є перебірливою, і зазнати фізичного, психологічного, економічного, сексуального насильства (а саме такі види насильства виділяють фахівці) може будь-хто.

Про це свідчать результати дослідження Західноукраїнського центру „Жіночі перспективи”, яке проводили з вересня 2006 по серпень 2007 року на підставі справ клієнтів центру. Як повідомила керівник центру Любов Максимович, понад 97 % жінок потерпають від психологічного насильства (образи, приниження, погрози фізичною розправою або вбивством), 68 %  –  від фізичного насильства (побої, тілесні ушкодження тощо), 30 %  – від економічного  (обмеження в коштах, позбавлення майна) і близько 5 % повідомили, що потерпають від сексуального насильства в сім’ї (згвалтування, примушування до статевих контактів). У суспільстві є багато стереотипів щодо проблеми насильства, зокрема, побутує думка, що від тиранії частіше потерпають соціально незахищені сім’ї, з алкогольною залежністю. Проте дослідження засвідчило, що майже половина жінок, які потерпають від насильства, мають вищу освіту, понад 65 % працюють і не є фінансово залежними від чоловіків. Найвразливіша вікова категорія, майже 30 %, жінки у віці 36–45 років. Ця ж вікова категорія переважає серед чоловіків, які вчиняють насильство. Переважають серед чоловіків-кривдників люди з вищою освітою, і тільки кожний четвертий має загальну середню освіту. Проте і кожен четвертий кривдник не працює, не тільки не бере участі у забезпеченні сім’ї та утриманні дітей, але й живе за кошти дружини чи дорослих дітей, і дуже часто зловживає алкоголем. «У майже 80 % кривдником є чоловік або колишній чоловік, у 5 % насильство вчиняють батьки, а в 6 % випадків – дорослі діти», – розповідає Л. Максимович.

Якщо вас побили, доказом нанесених вам тілесних ушкоджень буде тільки висновок судово-медичної експертизи. Без такого висновку притягнути кривдника до відповідальності неможливо.

Західноукраїнський центр проводив опитування і серед молоді щодо здійснення насильства над ними. Відповідно до опитування, понад 50 %, підлітків зазнавали насильства, зокрема понад 40 % зазнавали фізичного насильства, майже 16 % –  економічного, майже 2 % – сексуального. Цікавим є той факт, що найчастіше жертвами домашнього насильства стають жителі сіл та селищ міського типу (понад 50 %) та м. Львова (понад 47 %), найменше  – містечок та районних центрів (більше 30 %).  Найбільше потерпають від насильства підлітки до 12 років та у віці 19-20 років (60 %), а у віці 15-16 років кількість потерпілих від домашнього насильства зменшується до 36 %. На запитання, хто застосовував будь-яку форму насильства, понад 50 % відповіли, що це був батько, 42 %  –  мати, 15 % –  інші члени сім’ї.

Діти зазнають травм, зокрема психічних, не тільки тоді, коли є безпосередніми жертвами, але якщо є свідками насильства батька над матір’ю чи навпаки. У понад 70 % випадків жінки застосовують до чоловіків психологічне насильства, серед чоловіків до таких методів вдаються понад 63 %, а у понад 50 % випадків батько застосовує до матері фізичне насильство, жінки використовують силу проти чоловіків у 24 % випадків.

Незважаючи на такі невтішні соціологічні дані, жертви сімейного насильства не поспішають звертатися по допомогу до правоохоронних органів, в соціальні установи чи до інших людей. Причин такої ситуації є кілька. За словами Л. Максимович, людина, яка вперше зазнала насильство, не відразу про це заявляє. «Тут спрацьовує так зване «колесо насильства» – відбувається насильство, йде агресія, тоді – примирення, а потім знову може відбутися насильство. І дуже часто насильство має тенденцію до частішання. Спочатку це може бути раз на рік, потім щомісяця, а згодом може дійти до кількох разів на тиждень», – говорить співрозмовниця. Ще одна причина – суспільний тип поведінки. Ми звикли не виносити проблеми за поріг, не розповідати нікому про свої біди. «Кілька років тому до центру звернулася дуже успішна, фінансово не залежна жінка. Впродовж років вона зазнавала насильство від чоловіка, але про це ніхто не знав. Дійшло до того, що ця жінка готова була покінчити життя самогубством, але, на щастя, психологи змогли допомогти їй вийти з кризи», – згадує Л. Максимович. Наступна причина. Якщо за кордоном сусіди, які чують крики, гвалт, відразу викликають міліцію, то в нас міцніше закривають двері й намагаються не втручатися. У містах, як правило, більш обізнані, до кого звернутися, а в селах, де працює один дільничний на 5 населених пунктів, люди часто не мають до кого йти по допомогу, або через особисте ставлення до дільничного не хочуть розповідати про свої біди. Так повелося історично, що для багатьох першим порадником у селі є сільський голова. Саме тому центр за сприяння міністерства закордонних страв Данії через ОБСЄ та благодійний фонд «Творчий центр «Каунтерпарт» проводив тренінги для дільничних інспекторів та працівників сільських рад шести районів Львівщини на тему подолання насильства в сім’ї. Під час конференції за підсумками тренінгів обговорили можливість надати сільським головам статусу громадського помічника дільничного інспектора, а також потребу присутності дільничних інспекторів на сесіях сільської ради, що дало б можливість краще вирішувати проблеми насилля в сім’ї.

 

2006 року в правоохоронні органи надійшло 2367 заяв про скоєння насильства в сім’ї (серед них 1126 випадків фізичного начильства), у 2007-му – 2845 заяв (серед них 1502 випадки фізичного насильства), а за перший квартал 2008 року в правоохоронних органах було зафіксовано 1300 звернень.

Значною перешкодою на шляху  боротьби з насильством є недосконале законодавство. Якщо жертва подає  до правоохоронних органів заяву про вчинене насильство, то з кривдника стягують штраф, який найчастіше йде зі сімейного бюджету. У нашій державі ізолюють жертву насильства, тоді як в інших країнах – кривдника. До прикладу, в Австрії, якщо правопорушник погрожує чи завдає шкоди особі, яка мешкає в тому самому домі, поліція повинна виселити правопорушника зі спільного житла і близького оточення й заборонити йому туди повертатися, навіть якщо він є власником будинку. У Франції, якщо була подана заява на розлучення, партнеру, який вчиняє насильство, забороняють входити до помешкання після перших актів насильства і до початку розлучення, за умови, що протягом наступних чотирьох місяців подано заяву на розлучення. У Німеччині кримінальну справу можуть подати до суду, навіть якщо жінка відкликає формальну заяву. Відповідно до українського законодавства, жінці не дадуть дозвіл на розлучення, якщо вона вагітна або має дитину до року. «У районному містечку Львівщини був випадок, що чоловік постійно бив дружину, але їй не давали розлучення, бо в неї було 10 дітей. А коли жінка була вагітна 11 дитиною, чоловік її вбив”, – розповідає Л. Максимович. 

Незважаючи на те, що кількість організацій, які працюють над проблемою насильства, постійно збільшується, працюють державні органи, кількість випідків насильства зростає. Як переконана співрозмовниця, для подолання насильства потрібно змінювати законодавство; посилювати покарання для кривдників, проводити з ними просвітницьку роботу, щоб людина  усвідомила, наскільки її дії завдають шкоди іншим. «Часто можна почути від чоловіка, який б’є дружину, що дітям він шкоди не завдає, але психологічна травма у них може бути значно глибшою. Діти, які виховуються в сім’ї, де панує насильство, самі стають жорстокими і такі ж методи «виховання» застосовують у своїй сім’ї», – говорить Л. Максимович.

Люди, які стали жертвами насильства, по-різному можуть реагувати на нього. Одні можуть ставати жорстокими і зганяти свою злість на навколишніх, інші ж – стають замкненими, боязливими і апатичними до всього.  Зважаючи на складну ситуацію з насиллям у сім’ї, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту розпочало проект „Стоп насильству!”, який триватиме від травня 2008 року до листопада 2009 року.

Як повідомив начальник управління у спавах сім’ї, молоді та спорту Львівської ОДА Андрій Корнат, у рамках проекту на Львівщині планують провести моніторинг ситуації, налагодити співпрацю правоохоронних органів, соціальних служб, закладів охорони здоров’я тощо, розробити програму щодо подолання насильства. А. Корнат також підтвердив думку Л. Максимович, що насемперед потрібні зміни до законодавства. «Цю проблему не можна замовчувати, адже якщо кривдники понесуть відповідальність це породжуватиме страх в інших, зокрема страх перед суспільним осудом”, – наголосив чиновник. Порівняти ситуацію з насиллям на Львівщині й в інших областях складно, бо цієї проблеми раніше не вивчали, але в області кількість заяв щороку збільшується. Якщо у 2006 році їх було 2367 (серед них 1126 випадків фізичного начильства), у 2007-му – 2845 заяв (серед них 1502 випадки фізичного насильства), то за перший квартал 2008 року в правоохоронних органах було зафіксовано 1300 звернень.