Найсуттєвішу запоруку незалежності все одно втратили б

15 років тому тодішні президенти України, США та Росії - від­повідно, Леонід Кравчук, Боріс Єльцин і Білл Клінтон під­писали тристоронню заяву, за якою наша країна зобов'язалася позбутися своєї ядерної зброї (третини її світового потенціалу).

Якщо чесно...

2005 року в ході візиту до Японії Президент Віктор Ющенко на запитання "Що Ви відчули, побачивши в Музеї пам'яті жертв ядерного бомбардування в Хіросімі макет Землі, на якому Україна показана як країна без ядерної зброї?" відповів: "Хочу говорити чесно, оскільки в мене по­літична сторона питання і людське розуміння цього. У цілому на міжлюдському вимірі, безумовно, є почуття, що характерні для сотень мільйонів людей, коли ти подалі від цієї небезпеки - тоді жити спокійніше. З іншого боку, чи вчинили ми в політичних обставинах злагоджено, логічно, комплексно - у мене є певні роздуми з цього питання. Я думаю, що сьогодні те, що зробила Україна, далеко не оцінено і від цього, чесно скажу, є певний дискомфорт".

Відчував дискомфорт після відмови від тієї зброї (третини її світового потенціалу!), успадкованої від СРСР, й екс-президент
Л. Кравчук, бо виправдовувався: "Ключі" від запуску ракет все одно були в Москві, отже, самостійно скористатися ракетами ми не могли, та й обслуговування ракетно-ядерного парку - вельми дорога справа, яка нам не по кишені". Тобто, внаслідок закінчення у тієї зброї гарантійних термінів вона перетворилася б або на брухт, або на новий Чорнобиль, на імовірність якого натякали влучення ракети в будинок у Броварах, авіакатастрофа військового літака в Скнилові й вибухи снарядів на складах.

До того ж, коли б не відмова від ядерного "щита", хоч трохи оплачена Штатами й Росією, втратили б його задурно. 29 серпня 1991 року В'ячеслав Чорновіл заявив в інтерв'ю "Вашингтон пост", що радянські військовослужбовці почали виконувати наказ із Москви про вивезення з України ядерної зброї. А припинили після запевнень Кравчука віддати її.

Та й екс-глава МЗС Анатолій Зленко запевняв, що "проблема ядерного роззброєння безпосередньо пов'язувалася з темою державної незалежності нашої країни" й "питання фактично стояло так: або відмова від ядерної зброї й визнання України повноправним членом світового співтовариства, або збереження атомного арсеналу й імовірність міжнародної ізоляції". Бо 1994 року після перемоги "лівих" на виборах до Верховної Ради ми зі своїм ядерним жупелом ставали таким же ворогом США, як КНДР.

Обіцянки-цяцянки

Тож дискомфорт президентів пов'язаний, радше, з голослівністю гарантій безпеки, в обмін на які й на компенсацію матеріальних втрат та видатків на демонтаж і ліквідацію атомного арсеналу зрікся його Кравчук у заяві, підписаній ним і главами США та РФ Біллом Клінтоном і Борісом Єльциним 14 січня 1994 року. А наступний президент Леонід Кучма підписав 5 грудня того року з главами США й РФ та британським прем'єром меморандум про гарантії безпеки навіть у разі "загрози застосування звичайних озброєнь" та "економічного примусу, спрямованого на те, аби підпорядкувати своїм інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету". Іншими словами - змушувати обмеженням поставок нафти до вступу в ЄЕП і спільного володіння морями.

Але заява і меморандум - не міжнародні договори й узагалі не юридичні документи, які зобов'язують. А обіцяні в них "заходи з боку Ради Безпеки ООН із надання допомоги Україні" в разі загрози їй - цинізм, бо РФ має в Радбезі право вето.

До того ж в заяві й меморандумі нас обіцяли захищати "за принципами Заключного акта ОБСЄ", які не передбачають санкцій проти порушників тих принципів. Тож нічого дивуватися, що один "гарант цілісності" України зазіхав на Тузлу, а іншого це не турбує.

Навіть російська "Независимая газета" запевняла 28 листопада 1991 року: "Україна повинна бути ядерною. Ядерна зброя остудить голову не лише Жірі­новскому й змусить російських політиків займатися справою, а не приборкувати "малоросійський путч".

Продешевили

Щоправда, за високозбагачений уран в ядерних боєзарядах ми одержали від РФ 100 тонн низькозбагаченого урану, які забезпечили безперебійну роботу наших АЕС в умовах тяжкої економічної кризи в Україні. Та позаяк екс-керівник управління внутрішньої політики Адміністрації президента Микола Михальченко запевняв, що РФ мала заплатити за той уран значно дорожче, не виключено, що мільярди доларів за нього потрапили на рахунки українських високопосадовців.

Та й США на розкомплектацію наших міжконтинентальних ракет, у яких закінчувалися гарантійні терміни, а також на демонтаж їхніх шахтних пускових установок і 840 будинків для офі­церів-ракетників дали 350 млн доларів включно зі своїми товарними поставками. Тож унаслідок такої "компенсації" гроші в основному вкладалися у США.

Натомість українські платники податків розраховуються за лік­відацію наслідків, даруйте за тавтологію, ліквідації ядерної зброї. Зокрема - за дезактивацію й рекультивацію землі. До того ж ядерна зброя у п'ять-шість разів еко­номніша, аніж звичайні озброєння.