Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у святій Церкві, який починається від їхньої смерті, пише Юліан Катрій у книзі “Пізнай свій обряд”. 

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на символічне Петро-Кифа, що означає “Скала”, бо той повинен бути скалою, що двигатиме основу Церкви. Після Господнього вознесіння святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима Перший собор Христової Церкви. Святий Іван Золотоустий називає Петра “первородною вівцею зі стада доброго Пастиря”. Любов Христа Господа  – ось головний мотив його апостольської діяльності.  Але та любов завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона  між 64 і 67 роками після Христа. 

Павло ж не належав до числа дванадцяти апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви та муки на службі Христовій отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єдиний з апостолів, хто мав кращу освіту та з народження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом навернув і покликав його на апостола дорогою до Дамаска. Після свого навернення з гонителя християн він серцем і душею став ревним і мужнім апостолом Христа. “Павло був вовком, – каже святий Іван Золотоустий, – і став ягням. Був терням  і став виноградом. З ворога став другом, з бур’яну – хлібом…  Хулитель став богословом, гонитель – благовісником, мучитель – керманичем, зрадник – сподвижником” (Про святих дванадцятьох апостолів). Його безмежна любов до Христа не знала перешкод і труднощів, ніколи не ставила меж жертовності. Він відбув великі місійні подорожі, організував нові Церкви, завжди був готовий на муки і смерть за Христа. Апостол народів не тільки відомий як проповідник, добрий організатор, але й як визначний богослов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча у Римі 65 або 67 року по Христі.

“Рим має двоє світлих очей, – пише святий Йоан Золотоустий. – Це тіла тих святих апостолів”. “Петро – начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Павло – великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро – церковні світила, що кожноденно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Колони Церкви, великі світильники вселенної”, – говорить він у іншій науці (Твори, Т. 8, с. 615-616).