Чи втримається Україна як незалежна держава? Що можуть для цього зробити митці - письменники, творча інтелігенція  загалом? Чи вистачить нашим політикам розуму дійти згоди в найголовнішому - не розчарувати людей, які вірили в Україну? Як встановити тісніші контакти між інтелігенцією та владою? Чи можна в нинішньому розшарованому (і десь уже розчарованому)  сус­пільстві зберегти, можливо, - удосконалити, культуру спіл­ку­вання?

Всі ці питання напередодні Різдва львівські письменники вирішили обговорити  у творчому колі, запросивши до розмови начальника управління культури ЛОДА Галину Дорощук, голову Ліги творчої інтелігенції Івана Самотоса, директора видавництва "Каменяр" Дмитра Сапігу, завідувача відділу культосвітньої роботи Львівського державного обласного центру народної творчості письменника Володимира Квітневого.

"Коли поглянемо в історію, то зауважимо, що саме інтелігенція започатковувала відновлення держави. У Львові й Києві на чолі цього руху стали саме письменники. Сьогодні маємо власну державу. Але не з українською ментальністю, духовністю, гідністю. Львів має надзвичайно великий потенціал митців, науковців, істориків, людей високого інтелекту. Треба, отже, добитися трибуни - вийти на телебачення і в пресу. Якщо колись ліга мала зустрічі з керівництвом області та міста, то за останні роки нас усунули від обговорення цих проблем. Мені стає страшно, коли я слухаю наших політиків", - зауважив  голова Ліги творчої інтелігенції Львівщини скульптор Іван Самотос.

"Я думаю, що нам вартувало би поговорити і на більш широкі теми, - констатував Іван Губка, - про нашого Президента, про Україну, і про нас, які будують цю державу. Письменники, зрозуміло, мають бути попереду. Ми, українські митці, повинні крокувати в авангарді світової думки. А щодо стосунків з владою, то скажу так: усі ми - з минулого. Воно за кожним з нас тягнеться, що­правда, різною мірою. Але наша свідомість повинна ці  "часові хвости" поступово обтинати. Ми мусимо виходити на телебачення, на сторінки  преси - і говорити з людьми".

"Саме інтелігенція повинна дати людям надію, сказати їм, що треба робити. На жаль, ми не дали жодних культурно-письменницьких імпульсів, - зауважив письменник, посол і професор ЛНУ імені Івана Франка Роман Лубківський. - Ми, фактично, не даємо сигналів, що добре, а що погано. Хто про це говорить? Священики - так. Але й письменник мав би це робити. Треба дивитися в майбутнє. Проте ми не повинні втрачати віру, що держава буде розвиватися, матиме добре ім'я у світі".

Про патріотично-мистецький аспект справи говорив письменник Володимир Квіт­невий, який упродовж бага­тьох років працює у Львівському обласному центрі народної творчості, окрім того, є заступ­ником редактора культосвітньо­го вісника "Животоки".

"Коли ведемо мову про ситуацію в країні - як політичну, так і культурно-просвітницьку, то мусимо насамперед запитати  себе: "А що конкретно ми зробили для її поліпшення?", - зауважив пан Володимир. 

Інші гості - письменник, професор ЛНУ імені Івана Франка Любомир Сеник, поетеса Марія Людкевич, прозаїк Василь Стефак, перекладач, професор ЛНУ імені Івана Франка Андрій Содомора, критик, доктор філологічних наук, професор ЛНУ імені Івана Франка Микола Ільницький також зосередили свою увагу на болючих питаннях сьогодення: йшлося про катастрофічну ситуацію з укра­їнськістю в Україні, мізерні наклади книжок, виховання молодого покоління власним прикладом. "Найстрашніше, що влада на місцях починає брехати, - обурювався Дмитро Сапіга. - Пишуть з того чи іншого району, що там є 5 чи 7 книгарень, а насправді - жодної. Ми вже ді­йшли до краю".

Про тісні контакти з обласним управлінням культури письменницької організації говорила її голова - Марія Якубовська: "Маємо непростий час, коли інтелігенція мусить узяти на себе весь тягар праці серед суспільства, з творчими спілками мусила б рахуватися влада при підборі кадрів. Чи хтось взагалі в Україні проводить таку конкретну, болючу розмову? Якщо приєднаються голоси інших творчих спілок, - ці голоси, думаю, будуть почуті. З Галиною Григорівною ми працюємо пліч-о-пліч, а от з  міською владою - якось не виходить. Настав час мати своїх представників і в міській, і в обласній радах. Мусимо ор­ганізувати свою роботу так, щоб як мінімум раз на місяць зустрічатися з велелюдною читацькою аудиторією... Непроста нині розмова, але такі діалоги належало б робити бодай раз на квартал, із запрошенням представників влади. Бо таки не все у нашій владі  погане".

Завершила розмову представник обласної влади - Галина Дорощук: "Я дуже вдячна за сьогоднішню розмову в спілці, і за те, що ви запросили мене. Тут багато говорилося про катастрофічну ситуацію в основних культурних сферах, але ж до розвалу ще не дійшло. Не варто забувати, що автори, які зібралися тут,  власне, привели наших теперішніх чільників  до влади. То ж ви повинні порушувати питання про звіти влади  перед творчими спілками. Було б добре, і щоб кожен з нас прозвітував перед своєю совістю, що він зробив протягом минулих 20 років, коли починався процес активного впливу інтелігенції на суспільство, під час гуртування українства... Найголовніше, щоб нам вдалося побудувати місток між поколіннями. Треба зв'язати ниточки поколінь. Бо, коли збираємось, все розуміємо. Але не бачимо, що буде далі. Маємо кому  передати естафету далі, бо є дуже багато молодих людей, у яких світяться очі. Я страшенно боюся, щоб після нас не було вакууму. Відтак мусимо визначитися з  пріоритетами, знайти кошти, зосередити потенціал. Мусить бути рух уперед".

P. S. В авторській статті до власної книжки доповідей, публіцистики "Ave Eu­ropa!" (видавництво "Пульсари") Оксана Пахльовська пише: "З дистанції часу особливо очевидно, що цілий ряд актуальних на початку незалежності проблем виявився ілюзією і що не один песимістичний прогноз - справджується. Отже, що це? І справді - неуникні об'єктивні труднощі розвитку на шляху до інтеграції в демократичний цивілізований світ? Чи все ж - суб'єктивна нездатність остаточно "розмонтувати" посттоталітарну модель?"

Справді, що це? Добре, щоб над цим питанням письменниці, професора Римського уні­верситету "Ла Сап'єнца", наукового співробітника Інституту літератури НАН України Оксани  Пахльовської, як і над "проговореним" на "круглому столі" у Львівській організації Спілки письменників України, задумалася більшість читачів. Чи вистачить нам розуму і волі здійснити задумане? Чи достатньо речей здійснила творча інтелігенція, зокрема  письменнники, щоб атомізоване постколоніальне суспільство набуло нової відкритої ментальності? Адже Майдан у 2004-му був тільки початком тривалої еволюції...