Якось давньогрецький філософ Сократ зашпортався об камінь. Упав, вдарився, встав, але не пішов далі. Перешкода на дорозі надихнула його на цікавий експеримент: мислитель відійшов убік і спостерігав за реакцією перехожих на той камінь. Люди проходили, шпорталися, лаялися і йшли далі. Філософ був щиро здивований, що стільки людей проходить повз і не здогадується усунути перешкоду зі шляху…

Львів’янин Ігор Юрій на своєму шляху каміння підбирає, понад те – шукає його для того, аби пізніше на ньому малювати ікони. Камінь у його руках буквально оживає, робиться теплим на дотик, стає його особистою молитвою і перетворюється на ікону, яка народжує молитву в душах інших…

фото: Андрій Польовий

Ігор Юрій – гармонійна особистість. Свого часу навчався в духовній семінарії, у Львівській національній академії мистецтв (на кафедрі сакрального мистецтва), в комп’ютерній академії “ШАГ” за напрямком дизайн.

Крім того, займається активною громадською роботою: свого часу провадив благодійну діяльність в Канаді, викладав на курсах комп’ютерної грамоти і англійської мови у парафіяльних школах для дітей. 

Проте в нашому місті Ігоря Юрія знають не як священнослужителя, комп’ютерного дизайнера, а передовсім як незвичного іконописця, який творить лики святих на річковому камінні. Принаймні зай­мається цією справою щоденно останні п’ятнадцять років. Образи цього майстра є в багатьох приватних колекціях у Європі, Америці, Канаді, Аргентині, на Філіппінах – більш ніж у п’ятнадцяти країнах світу.

Ігор малює з дитинства. А оскільки вчився у духов­ній семінарії, то й за ікони брався. У якийсь момент задумався, як би знизити їх вартість, бо звичайна дошка дуже дорого коштує. 

Почалося все з одного, здавалося б, несуттєвого спостереження. Якось під час навчання в семінарії майстер зайшов до приятеля, також семінариста. 

“У нього в кімнаті була “чернетка” – річковий камінець, на якому хтось простим фломастером схематично зобразив лик Христа, щоби пізніше перенести його на дошку. І тоді я подумав: та це ж блискуча ідея – малювати на камінні!” – розповідає іконописець.

Дошка для ікони має бути з липи, спеціальним способом висушена. Деревина виділяє смолисті речовини, які можуть потім зруйнувати ікону, намальовану на ній. Хотілося зберегти зображення лику святого на довший час, зробити його доступнішим (якщо в галереї ікона на дереві коштує 8 тисяч гривень, то ікона на камінці – 150-200 гривень).

“В іконописі не все так просто – тут усе має певний символічний смисл: дошка нагадує нам про дерево, з якого зробили хрест Спасителя, зрештою, це ще й дерево пізнання добра і зла в раю… Камінь також є символом. Церква також збудована на “скелі” (камені), як образно називає апостола Петра Христос. Це й камінь, який, будучи відкинутий будівничими, став наріжним”, – пояснює митець. Крім того, камінь є абсолютно безкоштовним матеріалом. 

“Його можна просто так, йдучи дорогою, взяти, бо він нікому не належить. Я собі так подумав: от ми об камінь шпортаємося, падаємо, на дорозі каміння створює перешкоди для руху машин, тобто воно нікому жодної користі не приносить, але може змінити свою роль завдяки іконопису. Люди моляться до ікони, дякують Богові. Таким чином ми надаємо каменю нового значення”, – веде далі Ігор Юрій.

Окрім символічного, є ще й технологічний бік. Ігор хотів знайти екологічний матеріал для ікони, тож каміння збирає тільки в Карпатах – час до часу їздить у Верхнє Синьовидне. “Мені хотілося, щоб не було ніяких мастил, хімікатів. Хотілося, щоб камінь був чистий, первозданний – як у природі. Саме таким є камінь з гірської річки, з мікропорами, добре відполірований водою”, – каже він. 

Ігор покриває ці мікропори рідкою ґрунтовкою, і вона “бере” його так, що зображення потім не віддереш жодним способом від поверхні камінця. У майстра є й, як він сам каже, невдалі роботи – такі собі “чернетки”, з яких ні “болгаркою”, ні професійним інструментом не можна зняти те, що намальоване. Ікона на камені – це вічна ікона. Таке враження, що сам Бог велів малювати на камені. 

Після чергових відвідин стоматолога майстер замислився над удосконаленням техніки малювання. “Лікарка розповідала мені, що теперішні пломби неможливо загубити – настільки ефективна сучасна технологія пломбування зубів. Стоматологи беруть кислоту, протравлюють нею зуб усередині, відтак покривають його рідким фотополімером, який проникає в мікропори зуба, а потім з’єднують із твердим полімером. Так отримують “вічні” пломби. Я собі так подумав: а чому не скористатися цим методом у своїй роботі – малюванні ікон? Тим паче, що камінь не гниє, не розкладається, зображення на ньому надійно зафіксоване”, – каже Ігор Юрій.

Єдине втручання іконописця полягає у тому, що він відрізає низ каменя “болгаркою”, аби ікона мала стійку основу. Перепробував багато форм, проте найбільш уподобав відполіровані водою круглячки біля гірських річок.

На переконання майстра, це радше домашня ікона, навіть офісна, а не храмова. Її не понесеш до церкви. Зате можна поставити біля, приміром, комп’ютера. Та й вартість роботи, можна сказати, символічна.