Про Степана Бандеру пишуть різне. А чому б не дати слово йому самому? Приміром, пошукати в його творах відповіді на свої запитання? Ось що із цього може вийти:

- Пане Степане! Про що Ви зазвичай думали на Різдво?

- У різдвяний час наші думки перш за все спиняються над тайною воплочення Бога. Перш за все Бог прийшов на світ найперше до найнижчих, найбідніших, як безпомічне, переслідуване немовля. Найістотніше в цьому - не приниження, бо найбільшим приниженням для Христа було товариство гріш­ників, а не убогих. Наші серця захоплює символіка того, що Ісус спочатку прийшов до тих, хто найбільше потребував Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини.

- Чому після стількох десятиліть панування атеїзму ми знову з нетерпінням очікуємо Різдва?

- Істотною причиною невдачі більшовицької інженерії в духовній ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, бо їх походження, сила і вплив сягають далі, аніж межа життя і смерті... Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, аніж життя.

Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда - це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування людство не відверне ніхто й ніщо. Так само не згасити більшовикам любові до ближнього, почуття справедливості та прагнення її тріумфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти , підвалини взаємин між людьми, які голосом совісті завжди відзиваються в душі.

Через правдиву й глибоку віру в Бога, спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічноживого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо в найтяжчих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю.

Союзи -
лише з рівними

- Як ставитеся до вступу України в міждержавні союзи?

- Коли об'єднуються суверенні держави як рівні з рівними, для спільних цілей, корисних для всіх учасників, без переваги і привілеїв одних народів перед другими, без визиску й упосліджування - то це не порушує ні самостійности, ні свобідного розвитку жодного народу. Такі об'єднання можливі лише між вільними, державними і неімперіялістичними націями, на плятформі спільних, однакових цілей і інтересів. Не може бути справжнього союзу з таким народом, що має на меті поневолення, підкорення чи визиск інших народів і з цією метою входить у "союз" або хоче його використати для однобічного скріплення своїх позицій, прямуючи до таких цілей, які шкідливі чи небажані іншим договірним народам. Між державами, які входять в якесь об'єднання, мусить бути повне взаємовизнання, пошанування прав і інтересів.

- Чи можливе пошанування з боку Росії?

- Історичний досвід повчає нас, що Росія при всіх своїх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму - гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. Кожна московська держава, як царська, так і демократична, і більшовицька, завжди послуговувались підступом і віроломністю супроти України й інших народів і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення.

Форма не вирішує змісту

- Вам яка Україна імпонує - президентсько-парламентська чи навпаки?

- В сучасності сама устроєва форма держави ще не вирішує і не віддзеркалює її дійсного змісту. На наших очах діється так, що в одних державах з такою самою устроєвою формою, чи то республікансько-демократичною, чи монархіяльною, панує народоправство, свобода, справедливість і добробут, а в інших - тоталітарна тиранія, терор, гніт, безправство і найчор­ніший визиск. Коли ж тепер у кожну державно-устроєву форму вкладають різний зміст, то пощо питання структури і назви має ділити й різнити самос­тійницькі сили, відводити увагу й енергію від боротьби за зміст?

- Які хиби українських полі­тиків є одвічними?

- Окремі політичні табори не мають достатньо розвиненого й оформленого свого власного, їм притаманного політичного змісту, світогляду, програми, тактики чи устійненого напрямку політичної праці... через те вони не мають власної політичної лінії, а для того, щоб утримати свою партійно-організаційну окремішність, вони за зміст свого групового існування беруть або опозиційне, або сповидно конкуренційне становище супроти активних сил в українській політиці. Найгірше лихо внут­рішньо-українського політичного життя криється в тому, що окремі політичні угруповання, які вже з уваги на свій склад повинні мати власне обличчя, силкуються зайняти позиції іншого політичного чинника. Коли ж до того з їхнього боку немає і відповідної серйозної дії, що її треба вести на тих позиціях, до яких вони заявляють свої претенсії, а є тільки уявні, дрібні, пропагандивні маневри - тоді з цього виходить не творча боротьба і співзмагання, а хаотизація полі­тичного життя і підривання, зменшування успішності позитивної праці активних політичних сил.