У понеділок християни східного обряду днем строго посту розпочнуть своє паломництво до світлого празника Воскресіння Христового. Великий піст – це час особливої застанови та молитви. А щоби глибше ввійти у них, відчути смак духовної поживи, Церква заохочує вірян обмежити себе на цей час у їжі, розвагах, звичках та пристрастях. 

Нині кожен сам вирішує, як постити. Католицька церква зобов’язує лише в п’ятницю відмовитися від м’яса. А щодо всього іншого заохочує знайти свою дорогу і свою жертву. Це може бути і традиційне обмеження в їжі, і відмова від поганих звичок, сигарет чи кави. Для когось важливо обмежити себе в покупках або звести до мінімуму користування соцмережами.

Не йдеться про те, що, відмовившись від м’яса, треба накупити риби чи якихось “пісних” смаколиків або ж просто намагатися схуднути. Мовиться передусім про звільнення від спокус, аби за марнотою буднів побачити щось значно важливіше і величніше. І щоб легше було себе дисциплінувати, можна зробити добру постанову не просто від чогось відмовитися, а зекономлені на цьому гроші пожертвувати на добру справу.

Зрештою, в наш час Церква робить сильніший акцент не на відмові від їжі, особливо через те, що “так треба”, а на свідомому пошуку позитивних аспектів посту: що доброго я можу зробити в цей час – частіше спілкуватися з близькими, більше уваги приділяти дітям чи стареньким батькам, допомогти потребуючим…

До цього паломництва нас готували неділі, що передували Великому посту. Вони навчали нас покаяння, Божої батьківської любові, яка завжди чекає, та справедливості Всевишнього. Завтра, в Сиропусну неділю, ми почуємо про вигнання з раю, про те, що не треба постити напоказ, збирати скарби на Землі, “бо де твій скарб, там буде і твоє серце”.  

Нині, коли вже мало хто постить строго, на весь час посту відмовляється від риби, яєць чи набілу, Сиропусна неділя має передусім символічне значення, пригадує нам традицію, про Божу любов, яка не ставить обмежень, а кличе і дає свободу самотужки обирати свій шлях, свою міру жертовності, наставляє, що навіть найбільша наша жертва не зрівняється з жертвою нашого Господа.

У східній літургійній традиції ця неділя має назву “Неділя всепрощення”, щоб ми мали можливість увійти в піст, залишивши всі образи і непорозуміння, відновивши мир з усіма. 

Молитва на початок Великого Посту  Господи Боже наш, надіє всіх країв землі і тих, що в морі далеко. Ти призначив святі дні посту і в Старому Заповіті через пророків Твоїх і в Новому через апостолів і євангелистів. Сподоби ж усіх нас у чистоті час постування провести, віру тверду зберегти і заповіді Твої виконувати у всі дні життя нашого. Благаємо Тебе, Владико Милосердний: пристав до нас ангела Твого, щоб охороняв нас немічних у всіх ділах наших і допомагав нам, щоб ми були слухняні й догоджали Тобі та щоб сподобилися достойно причаститись святих Твоїх Таїн. Прийми ж, Господи, поклоніння і постування рабів Твоїх (імена) і всім нам подай благословення ради Христа Ісуса, Господа нашого, що з Ним благословенний Ти, з пресвятим, благим і животворчим Твоїм Духом, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

У храмах в цей день відбувається особливий чин Прощення, коли священно­служителі та віряни просять один в одного пробачення, аби вступити у Великий піст з чистою душею. Бо, як пише євангелист Іван, як можемо любити Бога, якого не бачимо, якщо не любимо брата, якого бачимо. 

Чин прощення виник у Єгипті. Перед настанням Великого посту ченці розходилися пустелею на сорок днів. Деякі з них вже не поверталися… Гинули там… Розходячись, аби зустрітися аж на Великдень, просили один в одного прощення всіх образ, як перед смертю. І звичайно, самі щиро пробачали усіх. Кожен розумів, що така зустріч може бути останньою. Для того й існував чин Прощення. З часом ця традиція перейшла в богослужіння всієї Церкви. 

“І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, – промовляємо ми у молитві. Але чи замислюємося над тим, що, можливо, цими словами виносимо собі присуд? Чи зможемо стати гідно і спокійно перед Богом, якщо зауважимо скалку в оці ближнього, а не бачитимемо колоди в своєму?.. 

Нас змалку вчили просити вибачення, але чи вчили нас щиро прощати? Іноді нам важко відважитися попросити вибачення. Як цього навчитися? Треба згадати про любов!

Той, кого ми любимо, має свою частку в нашій душі, і коли між нами стоїть якась кривда чи образа, душа страждає, болить. Прощення зцілює душу, воно – як радість, як подарунок собі, як звільнення від власної образи. Як простити того, кого не любиш? Полюбити, поставити себе на його місце, згадати, де сам оступився, просто вчитися бачити в іншому ікону Христа.

Варто замислитися, що саме слово “прости” має щось від “просто”. Адже прощення робить наші стосунки простішими, а від образ, непорозумінь вони стають складнішими, ми віддаляємося один від одного, і наше життя ускладнюється.  

Прощена неділя є ще однією нагодою звернути увагу на своїх рідних. Саме їх ми найбільше кривдимо черствістю, байдужістю, зайнятістю, неуважністю. Нехай не навмисно. Думаємо: треба було б попросити вибачення, та метушня і поспіх беруть своє. Відкладаємо... 

Прощена неділя – це можливість зупинитися, озирнутися на прожиті дні, відчути цінність стосунків з дорогими для нас людьми, це ще одне нагадування про рідних і близьких, яких уже ніколи не зможемо перепросити. 

Примирившись із тими, хто поруч нас, переживаємо радість миру, радість возз’єднання з близькими, стаємо готовими в святому таїнстві Покаяння перепросити Творця за ті провини і проступки, які допустили, і сподіватися Його милосердя.