“Сучасна шкільна програма – це інвалідизація дітей”!
“Пошта” з’ясувала, чому “робочий” день українського школяра є довший, аніж робочий день його батьків, скільки часу треба витрачати на навчання і якими мають бути освітні реформи
Часто доводиться чути нарікання батьків, що дитина допізна засиджується за підручниками і посібниками, готуючи домашнє завдання.
Нещодавно батько шестикласника розповів, що його син щодня близько півтори години витрачає тільки на розв’язання математичних задач. Обсяг навчальної програми такий великий, що багато школярів після уроків і виконання домашніх завдань вночі не можуть заснути.
Директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук на своїй сторінці у Facebook написав: “Онука мого сусіда, третьокласниця, прийшла зі школі і з сумом розповіла: “На понеділок задали додому 6 вправ із математики, 5 завдань з української мови, заповнити дві сторінки робочого зошита з англійської. І малювання...” А її дідусь запитує мене: “Ви там чимось думаєте?”
Складається таке враження, що українські школярі стали своєрідним полігоном для експериментів у галузі освіти. Вчитися, звичайно, добре, але… у школярів все менше часу залишається на прогулянку із собакою, відвідини кінотеатру, читання книжок, не передбачених шкільною програмою.
Тому ж шестикласникові рекомендовано витрачати на виконання всіх (!) домашніх завдань до трьох годин. Це висновок не Міносвіти, а санітарних лікарів. У 2001 році були затверджені Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), де визначений час, який учень повинен витрачати на виконання домашніх завдань. У пункті 9.9, зокрема, йдеться: “У першому класі домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у другому класі 45 хв., у 3 – 6-ому класах – 2,5 год.; у 7 – 9-ому класах – 3 год.; у 10 – 12-ому класах – 4 год.”.
У школярів усе менше часу залишається на прогулянки із собакою, кінотеатр, читання улюблених книжок
Після простих підрахунків, якщо додати час, який дитина проводить у школі (в середньому 6 уроків по 45 хв. плюс факультативні заняття), і час, який витрачає на виконання домашніх завдань (передбачений санітарними нормами), виходить, що 11-річний школяр повинен працювати 8,5 години на добу, а 17-річний – аж 12 за умови, що сумлінно виконує всі домашні завдання і не прогулює уроків. Та жоден порядний роботодавець не сміє вимагати такого від своїх працівників!
Тим часом в Законі України №28 від 1999 року “Про загальну середню освіту” сказано, що обсяг домашнього завдання не повинен перевищувати третини зробленого на уроці в 1 – 7 класах і половини – у 8 – 12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (в середині, в кінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок. Але чи так є насправді?..
І батьки, і вчителі погоджуються з тим, що учням доводиться важко. Але за якість навчального процесу несе відповідальність передусім дирекція школи! Вона ж повинна відслідковує факти порушень санітарних норм. Керівник навчального закладу має контролювати, яке навантаження отримують учні протягом шкільного та позашкільного дня, в тому числі й обсяг домашніх завдань.
Люди, які останніми роками пропонують реформи в освіті, не знають ні педагогіки, ні елементарної фізіології
Про перебір з “домашками” вже не перший рік говорять на педрадах, засіданнях методоб’єднань усіх рівнів. Але щоби констатувати порушення санітарних норм, спочатку їх треба довести – принаймні проаналізувати вчительські записи в класному журналі (педагоги не завжди записують усе, що задають).
Контроль за розкладом уроків покладений на районні СЕС, проте у їх компетенції – тільки фіксування фактів порушень. “Норми, прописані в ДСанПіН, рекомендаційні, а не обов’язкові”, – пояснює “Пошті” головний спеціаліст санітарно-епідеміологічного відділу міської СЕС Ростислав Лановий. З його слів, середня школа не підпорядковується МОЗу, тому СЕС не може вдаватися до покарань.
Навіть якщо батькам вдасться зафіксувати перевантаження дитини навчанням, немає гарантії, що це змусить вчителя-предметника “змінити тактику”, бо він лише виконує продиктовані МОНом правила і є заручником навчальних планів, які щороку змушують викладати неймовірну кількість матеріалу за щораз меншу кількість годин.
А тим часом з кожним роком лікарі виявляють все менше здорових дітей. “Не пригадую, щоб колись діти вмирали на уроках фізкультури. Зате пам’ятаю, що мої дідусь і бабуся до глибокої старості могли вільно розмовляти трьома іноземними, хоча свого часу вивчали їх з 12-ти років, а не з першого класу. Сьогодні у восьмому класі читають такі твори, які просто неможливо осмислити в цьому віці. Люди, які останніми роками пропонують реформи в освіті, не знають ні педагогіки, ні елементарної фізіології. Теперішні навчальні програми не передбачають жодних повторень: новий урок – нова тема.
11-річний школяр повинен працювати 8,5 години на добу, а 17-річний – аж 12, якщо виконує всі домашні завдання і не прогулює уроків
Програми розраховані на геніїв, а їх усього 10 відсотків. Це інвалідизація дітей! – заявляє авторитетний психотерапевт, завідувач Обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування Мар’яна Нартікова. – Самі подумайте, як можна вивчити до кінця першого класу всю табличку множення? 94 відсотків у програмах – баласт, непотрібний вантаж, який з роками забувається. То не питання, скільки років триватиме початкова школа, а що саме в ній вивчатимуть. Усе йде до гіршого, останні новації не вселяють надії – немає жодної стратегії. Медики, психологи зокрема, взагалі не долучені до освітніх реформ. Тому й далі будемо там, де є зараз. Докорінно нічого не зміниться. В кожній країні має минути 10 років для апробації навчальних програм, а не так, що придумали – і одразу втілили. Такого у світі нема!”
Зі слів дитячого психотерапевта, дві третини її пацієнтів мають проблеми саме через шкільне навчання. “Все починається з проблем у першому класі, уже в перший місяць. Дитина не дає собі ради, в неї починаються проблеми. Хтось із батьків через це змушений покинути роботу, щоби допомагати дитині з навчанням і справлятися з психологічними проблемами, які воно спричиняє. Совєтська система освіта ставила собі за мету отримати після закінчення школи совєтську людину, а в Україні, складається враження, – дебілів, якими зручно керувати. Зміни заради змін нікому не потрібні. Питання реформування освіти дуже глибоке, концептуальне. Нарешті має прийти хтось мудрий і все це вирішити! До реформ має бути міждисциплінарний підхід, а ними дотепер займалися тільки освітяни”, – переконана Мар’яна Нартікова.
Вся річ у тім, що наша система освіти бере початок з часів, коли головною її метою була ліквідація неписьменності. Відтоді спливло стільки часу, а ми й досі втішаємось думкою, що наша освіта найефективніша у світі.
Попри існування великої кількості спеціалізованих ліцеїв, гімназій, додаткових добровільно-примусових факультативів із основних предметів, репетиторів залишається незрозумілим, куди ж діваються генії-випускники…
Багато задають? Йди до речника!
На сторінках популярної польської газети “Метро” з’явилася цікава інформація про те, що тамтешні батьки також занепокоєні великим обсягом домашніх завдань, які дають дітям у школі. Але… вони можуть на це поскаржитися Уповноваженому з прав людини, в штаті якого є спеціальний речник з прав учня.
Цей посадовець забороняє давати додому ті завдання, які учень не встиг виконати на уроці, і вважає, що це порушує 31-шу статтю Конвенції ООН про права дитини, в якій ідеться про те, що держави-учасниці визнають право школяра на відпочинок і дозвілля.
Україна також ратифікувала цей документ в 1991 році. Але наші законодавці не подбали про те, аби привести у відповідність до цієї Конвенції закони і постанови в галузі освіти…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Але все це почалося не сьогодні. Пригадуєте, як у 90-их почали експеримент із шестирічками? І що ми тепер маємо? Щораз нові експерименти. Ніхто не задумується над тим, що вони приносять. Будь-які реформи мають бути грамотні, всі новації мають бути апробовані. А для цього потрібен час. Нині ми вже дійшли до того, що дитина без попередньої підготовки не може вступити до першого класу! Тому й маємо в садочках програму “Впевнений старт”.
На моє переконання, треба спочатку визначити, які саме хочемо дати знання дітям у школі, виробити ефективні механізми їх подачі, апробувати, а вже потім вчити. А то вже стільки “талмудів” реформ у середній школі лежить в міністерських кабінетах…
У Львові ми нічого змінити не можемо – є навчальні програми, затверджені Міносвіти, і ми не можемо від них відступити. Тому зміни мають стосуватися всієї країни, має бути випрацюваний один-єдиний стандарт навчання у школі. Моє бачення таке: повинно бути всього п’ять-шість основних предметів, решта – на вибір (варіативна частина). Не розумію, для чого, наприклад, дитині з математичними здібностями докладно вивчати будову нервової системи жаби? Ви бачили біологію в шостому класі? Це третій курс медуніверситету! Читаєш і запитуєш себе: може, я олігофрен?.. Старші класи мають бути покликані на вивчення саме профілюючих дисциплін, а не всього підряд.
Ще один приклад – теперішнє ЗНО. В базу даних тестування закладений лише фактичний матеріал, немає розуміння тенденцій, явищ: дати і факти, коли народився окремий діяч, який літературний герой мав червоні чоботи і тому подібне. І що з того всього? Ми не вчимо дітей розуміти, а лише відтворювати інформацію.
Є різні вчителі: одні не виходять за рамки вимог, вчать усього необхідного для проходження ЗНО, інші вчать мислити, аналізувати, порівнювати. І ті, і ті праві. Тож виходить, що діти у школі мусять мати репетиторів ледь не з першого класу. Але, люди добрі, дітей у першому класі маємо вчити вчитися! А далі вони повинні розуміти те, що ми хочемо вкласти у їхні голови, а не бездумно зазубрювати.
Думаю, щоб змінити ситуацію, потрібні зміни в самій структурі середньої школи. Вселяє надію те, що почалися зміни в початковій школі. Побажання щодо перевантаження повинні тут враховувати. Я би підключала до реформування освіти не самих теоретиків, Академію педагогічних наук, міністерство, а практиків, тих, які працювали з дітьми.
Реально на якісні зміни знадобиться не місяць, два, шість – на це потрібен час, але про це варто спочатку говорити.