Здається, тільки-но ми були в радісному очікуванні Різдва Христового, як уже час прощатися з колядою та готуватися до Великого посту.

Цього року одне з 12 найбільших свят літургійного року – Стрітення Господнє, яке завершує різдвяний цикл святкувань та звіщає надію на спасіння, співпало з М’ясопусною неділею, богослужіння та євангельське читання про Страшний суд якої наголошують на Божій справедливості. 

В нашому житті нерідко переплітаються різні події – радісні та сумні, обнадійливі і тривожні. І треба вміти кожній віддати належну увагу, пам’ятаючи про головне призначення людини – сповнення Божої волі у її житті та покликання до Неба. Дорогу їй туди освічує Христос, а символом цього світла є стрітенська свічка. 

Стрітення Господнє припадає на сороковий день після Різдва Христового 2 лютого за церковним (себто юліанським) календарем і 15 лютого за світським.

Як пише знаний літургіст Юліан Катрій, цей є празник своїм змістом тісно пов’язаний з Христовим Різдвом, бо як у  Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвуванні у святині об’являє нам  Свою божественність. Через зустріч Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з  праведним Симеоном цей празник у Східній Церкві називають Стрітенням. 

Подію, яку Церква переживає і оспівує цього дня, описав святий євангелист Лука (2: 22-40). Закон Мойсея приписував, аби кожна жінка після народження дитини сорок днів не сміла входити до храму, бо на той час вона вважалася нечистою.

Ці сорок днів називалися днями очищення. Після їх закінчення мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або ж пару горлиць. Пречиста Діва  Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Різдвом Христовим, але все-таки в покорі виконала припис Закону і принесла в жертву двох горлиць.

Над первородним хлопчиком сорокового дня відбувався ще й обряд пожертвування Богові та його викуплення. Той, хто повинен був освятити і викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. 

Окрім сповнення приписів Закону, сталася ще одна подія – зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. За Божим просвіченням Симеон у Дитяткові Ісусі впізнав Месію, взяв Його на руки і молитвою подякував Господові за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Молитвою “Нині відпускаєш” Східна Церква завершує щоразу вечірню. Старець Симеон напророкував Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

Празник Господнього Стрітення започаткували в Єрусалимі у другій половині IV століття. Звідти він поширився на весь Схід, але тільки в VI столітті за імператора Юстиніана (527 – 565 рр.) набув особливого значення.

Імператор наказав вважати Господнє Стрітення великим празником і святкувати його в цілому цісарстві, бо, згідно з переданням, у той час сталася моровиця, через яку щодня гинули тисячі людей, а один праведник мав об’явлення, що епідемія закінчиться, коли буде встановлене урочисте святкування Господнього Стрітення. 

В 542 році за наказом цісаря Юстиніана відбулися урочистості з нагоди празника – і пошесть відійшла. Як розповідає Юліан Катрій, зі Сходу празник Стрітення перейшов у V столітті до Риму, звідти в VII столітті – до Франції та Іспанії, а в VIII столітті – до Німеччини. Процесії зі свічками на Стрітення, на його думку, були запроваджені за Папи Сергія (687 – 701 рр.).

Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима та інших міст Палестини. Єрусалимський Патріарх Софроній (VII ст.) у своїй проповіді на празник Стрітення каже, що світло свічок є гарним символом правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Празник Стрітення на Заході спочатку був господським і набагато пізніше почав вважатися богородичним та називатися “Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині”. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед господських празників. 

У Східній Церкві Стрітення належить до богородичних празників. Наступного дня після Стрітення вшановуємо пам’ять праведних Симеона і Анни.

Особливе почитання в нашому народі мали свічки, освячені цього дня під час літургії. Українці вірили, що вони володіють надзвичайною силою і є великою поміччю в потребі. 

Їх називають громницями або громничками, бо вони захищають обійстя, людей і худобу від грому, блискавиці, пожежі, а інколи й саме свято називають Громницями. Пожежі від грому ще сто років тому були великим і частим лихом, тож люди намагалися з Божою допомогою через благословенні в храмах свічки захистити себе та своє майно від стихії.

Запалену під час богослужіння свічку треба було принести додому, не давши їй згаснути дорогою. Удома нею випалювали хрест над вхідними дверима та над вік­нами. Прикрашену гілочками самшиту чи туї та обвиту червоною стрічкою громничку зберігали за образами. А коли надворі була негода, то запалювали, вставивши у посудину із зерном пшениці чи крупами  (до прикладу, гречаними), інколи встромляли у хлібину.

Аби діти не лякалися грому та не боялися вовків, на Стрітення їм навхрест підсмалювали громничкою волосся: на лобі, потилиці та над вухами. Такий символічний хрест мав оберігати їх від наглої смерті та під час грози.

Стрітенською свічкою обкурювали хворих і немічних, жінок під час важких пологів, дітей від переляку, корову з телятком від “лихого ока”. А якщо боліли зуби, радили її кусати чи гризти. Громничкою обкурювали всю господу під час епідемій та інфекцій, діжу, коли вперше розчиняли тісто з борошна нового врожаю, худобу перед вигоном на пашу. Брали її зі собою “на щастя” на першу оранку і зажинки. Із запаленою громничкою обходили поля, аби вберегти їх від шкідників та бур’яну.

А як зчинялася в хаті сварка чи виникала ворожнеча, то також запалювали стрітенську свічку. Світили її й тоді, коли на душі був смуток, тривога, та змовляли молитви – “Отче наш”, “Богородице Діво”, “Вірую”.

А ще стрітенську свічку запалювали біля смертельно хворого, аби полегшити агонію та “освітити йому легку дорогу на той світ”. Існує повір’я: якщо віск громнички капне під час богослужіння на руку – це до щастя і статків упродовж цілого року.