Метушня напередодні Дня святого Валентина дивувала мене завжди. У нас це свято асоціюється з купідончиками і червоними сердечками – плюшевими, пластиковими, у вигляді повітряних кульок, скриньок і т.д. 

Для тинейджерів, які вдають із себе дорослих, це чудова нагода заявити суспільству, що вони вже дозріли до цього божественного почуття, а для чоловіків, які перебувають у стосунках або в шлюбі, – витрата грошей і тривалі пошуки презента…

Здавалося б, чого хотіти від такого милого свята, коли всі всім освідчуються, роблять приємні речі. Але останніми роками з’явилося чимало скептиків, які закидають, що таке святкування чуже українській національній традиції. Кажуть, День закоханих придумали маркетологи, адже саме в такий спосіб вигідно продавати окремі групи товарів, як-от ювелірні вироби, листівки, все, що годиться для подарунка. До скептиків приєдналися й священики, закликаючи відмовитися від комерціалізації вшанування пам’яті святого. 

У самому вшануванні головного винуватця Свята закоханих чимало незрозумілого: в православному календарі 14 лютого зазначене як день пам’яті мученика Трифона, а Валентинів є аж три. У житіях святих згадуються мученик Валентин Доростольський, який постраждав за віру в Христа у 228 році (7 травня), священномученик Валентин, пресвітер Римський, якого замордували за проповідь в 269 році (19 липня) і священномученик Валентин, єпископ Італійський, якого убили в 273 році (12 серпня).

Католики Свято закоханих визнають, але застерігають, що молодь відзначає його не завжди в молитві. У Римському мартиролозі 14 лютого прийнято вшановувати насамперед пам’ять святих Кирила і Методія та ще 10 святих, серед яких два Валентини. Перший був священиком і лікарем, якого стратили (ймовірно, через усікновення голови) в Римі під час гонінь на християн за часів імператора Клавдія II Готіка (268 – 270 рр.) якраз 14 лютого; другий – єпископом Тернійським, що жив за часів імператора Авреліана і також був страчений, але пізніше – в 273 році. 

Їх канонiзували задовго до роздiлення Церкви на Західну i Східну, відтак цих святих визнають i православнi, і католики. Проте у їхніх житіях не йдеться про якісь таємні вінчання у в’язниці (сам обряд вінчання був запроваджений пізніше), немає згадок і про якісь листи закоханих... 

Консультант з історії Постуляційного центру беатифікації та канонізації святих УГКЦ отець Полікарп Марцелюк, який займається підготовкою документів до беатифікації новомучеників, переконує, що УГКЦ не має традиції пошанування цього святого.

“Традиція святкування Дня закоханих радше світська, аніж церковна. Щось схоже маємо з культом святої Філомени. Треба бути дуже обережним з такими речами. Нам бракує такої культури, тому ми її наслідуємо. Дається взнаки й секуляризація суспільства, спрацьовує древній фетишизм: ми дуже любимо усе помацати, нам конче потрібні видимі знаки – мощі, реліквії. Але пам’ять святим не потрібна – вона потрібна нам! Питання в тому, як суспільство скористається прикладами святості, що почерпне для себе. Якими будуть наші ідеали – таким буде плід нашого життя”, – пояснює він.  

Зі слів отця, Папа Геласій I у 496 році встановив день пам’яті Валентина, ймовірно, для того, аби витіснити язичницьке свято луперкалії, яке відзначали в Римі на честь бога Фавна, покровителя плідності, і яке на практиці було торжеством куртуазної любові та закінчувалося “священною” розпустою. “Образ святого Валентина мав підкреслити передусім романтичну любов між чоловіком і жінкою, показати її духовний вимір, а не звичну для тих часів куртуазну любов”, – каже священик.

Середньовічна Європа стикалася з труднощами в упорядкуванні подружнього життя, відтак Церква намагалася вплинути на родинну сферу за посередництва святих. Наприклад, під покровительством святого Валентина в Парижі 14 лютого 1400 року був заснований Верховний Трибунал любові – інституція, яка була покликана вирішувати справи, що стосувалися подружніх контрактів, зрад, насильства над жінками тощо. Суддів обирали на підставі… знання любовних гімнів. 

“Крім того, святкування Дня Валентина набуло поширення завдяки знатним особам королівської крові. Саме в цей день відбувалися заручини монархів, герцогів, інших вельмож. Згодом таке святкування набуло поширення й серед простого люду”, – веде далі церковний історик. 

Святкування Дня Ва­лентина передбачає обо­в’язковий атрибут – обмін вітальними листівками. Як свідчить історія, кожна епоха має свої тренди в цій сфері. Приміром, цього року популярні жовто-сині валентинки. 

“Перші валентинки з’явилися у Франції в ХV столітті. Їх надсилав своїй дружині молодий герцог Орлеанський, ув’язнений в лондонському Тауері. Збереглося близько 60 невеличких віршів його авторства. Кохана герцога називалася Валентина. “Я вже згорів від любові, моя найсолодша Валентино”, – писав він їй і підписувався “Твій Валентин”. А вже Кромвель, прийшовши до влади, скасував це свято як аморальне. Заборона тривала до 1660 року. У ХVІІІ столітті англійці обмінювались саморобними валентинками, а в ХІХ столітті їх почали друкувати і продавати в Англії та  в Америці”, – запевняє Полікарп Марцелюк.

Найбільшою проблемою святкування Дня Валентина є профанація особистості святого, підміна самого поняття любові. “Любов – це почуття постійної вірності до іншої людини. Церква не засуджує кохання, але закоханість – це ще не сама любов, справжня, пов’язана не лише з емоціями та почуттями, а в першу чергу з відповідальністю та вірністю”, – переконує отець Полікарп. 

Василь Рудейко, доктор богослов’я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, переконаний, що “Церква не має жодного відношення до перенесення літургійного святкування у комерційну площину. Звичайно, серце зображене і на окремих іконах, але тут ідеться про іншу любов. Основне завдання почитання святого в християнській традиції – побачити святого як ікону Христа. До святих взагалі маємо ставитися так, як ставимося до Господа – з вірою і любов’ю. 

Зі слів отців, Церква має багато прикладів християнського розуміння любові (святі Адріан і Наталія, Петро і Февронія Муромські, покровитель сім’ї  святий Йосиф). Але… ці святі чомусь не є “привабливими” для маркетологів. Зрештою, всі святі, їхнє земне служіння є прикладом любові, яку апостол Павло називає “зв’язком досконалості”. 

Зрештою, саме Євангеліє є любов’ю Бога до людини. Якої ж іще любові нам треба?! “Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!” – стверджує апостол Павло в своєму посланні до коринтян.

Дай, Боже, і нам зустріти справжню любов у світлі Євангелія і обов’язково торкнутися до неї серцем!