Як і годиться, записки від дітей у Гарнізонному храмі спочатку читає священик під час служби Божої, а відтак, щоби не знищувати, їх кладуть до антикварної скриньки. Хоча молитва – справа інтимна, “Пошта” спробувала, так би мовити, відхилити завісу і дізнатися, про що моляться діти. 

Серед традиційних прохань  – за здоров’я батьків, братиків-сестричок, бабусь-дідусів, родичів, шкільних друзів, приятелів – можна натрапити на справжні знахідки. “В нашому храмі діти мають свою дитячу службу Божу. Як і дорослі, вони пишуть записки. Звичайно, діти розрізняють намірення за здоров’я і за упокій, але їм ніхто не підказує, за кого можна молитися, а за кого ні. Наші священики приймають усі записки. Помітно, що діти пишуть без втручання дорослих, вони відкриті на Бога, пишуть про те, що їм насправді важливо. До прикладу, є прохання про молитву за тваринок (часто коли вони хворіють): за здоров’я папужки Кеші, котика Мурчика… Діти не задумуються над богословськими приписами, чи можна молитися за тварин, які не мають душі, вони просто їх люблять, переживають, а тому просять нас молитися за них”, – веде далі отець Степан.

Прикмета нашого часу – молитовні намірення, “щоби татко повернувся з війни на сході”. Такі прохання розчулюють навіть отців “зі стажем”. За спостереженнями киянки Тетяни Божко, у київському костелі святого Олександра щонеділі відправляють дитячу службу Божу, під час якої кожен охочий уголос висловлює своє прохання до Бога, а всі присутні приєднуються до нього. “70 відсотків молитов-прохань із дитячих вуст так чи так мають стосунок до подій на сході України. Діти є частиною суспільства, його майбутнім. І вони важче переживають все це”, – коментує вона пост отця Степана. 

Одна з матерів, які приходять до Гарнізонного храму, веде за руку донечку. Назвати своє ім’я жінка відмовляється, але про увагу до дітей у цьому храмі відгукується залюбки: “Моїй донечці два рочки і сім місяців. Після кожної служби Божої вона нагадує мені про вечірні молитви. А якось я випадково побачила її записку, де Мартуся просила в Бога братика”, – розповідає мама. 

“Цікаво таке залишати… Я не знаю, навіщо ми це робимо, ніяких спеціальних цілей не маємо, просто й далі відкладаємо такі промовисті записки”, – запевняє Степан Сус. 

Діти різні, як, зрештою, і їхні батьки. Тож молитви теж різняться. Якщо одні просять здоров’ячка для татка, який воює, то інші… прощення гріхів Путіну. Зі слів духівника, трапляються послання до Всевишнього на кшталт “Боже, дай розуму дядькові Путіну, щоб він пішов із України!” Важко здогадатися, чому маленькі автори тих записок згадують “дядька Путіна” і чому він фігурує у їхніх молитвах. Виявляється, наші дітки такі розумні, що просять дати йому розуму, а не покарати як очільника держави-агресора.

Проте не всі діти так налаштовані. Приміром, Юлія Мойса, мама трирічного хлопчика, переконана, що змусити дитину щось просити неможливо. “Вони говорять те, що відчувають і, якщо відверто, я тішуся, що моя дитина змалечку ненавидить москалів, хоча ще не знає, хто вони такі, але певна, що свою державу від ворога треба боронити! Мій син постійно просить у Бога миру. Звичайно, по-своєму. Каже: “Бозю, дай миру, щоби наші солдати постріляли тих москалів і щоби земля не була чорною!” Коментарі тут, як то кажуть, зайві…

У середовищі неофітів побутує думка про силу молитви окремих людей. А яка ж тоді сила дитячої молитви? 

Для практикуючих християн  сила молитви – це сила Бога, який чує та відповідає на неї. Але сила віри, яку задіюємо під час молитви, визначає (але не завжди гарантує!), що на неї відповість Бог. 

“Сила дитячої молитви  у тому, що дитина просить безумовно. Так само, як у супермаркеті вона щиро, від усієї душі просить батьків купити їй іграшку або солодощі. Буває, відсутність саме цього дитячого щирого досвіду заважає нам, дорослим, бути почутими Богом, – пояснює Степан Сус. – Дитяча простота відкрита на послух Господові подібно до ангелів. Пригадуєте, як каже Ісус: “Якщо не навернетеся і не будете як діти, не увійдете до Царства Небесного”? Діти моляться без маніпуляцій, торгів, домовленостей з Богом, не обіцяють, що взамін за виконане бажання щось зроблять, у якийсь день обмежать споживання білкової їжі чи зроблять комусь якусь послугу. Вони моляться так, як має бути”. 

Такої ж думки й отець Роман Тереховський, сотрудник храму Пресвятої Євхаристії: “Дитяча молитва з будь-якого боку – складна річ з тієї причини, що не все те, за що дитина молиться, вона усвідомлює. Зрештою, не всі молитви дітей треба слухати. Чимало речей, про які дитина просить, можуть нашкодити. Тож ми не можемо говорити про дитячу молитву як про молитву в правильному сенсі цього слова. Якщо ж ідеться про усвідомлену потребу (а дитина, яка бачила війну, молиться усвідомлено), тоді маємо голос, який Бог чує краще за інших. У такому випадку “із уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу”, – пояснює отець Роман.

Нещодавно в одній багатодітній львівській родині, якою опікується отець Тереховський, тато залишився без роботи і тривалий час не міг знайти іншої. Пошуки місця праці затягнулися на місяці. Родина, яка виховує п’ятеро дітей, залишилася без засобів для існування. “Тут справа була дуже чітка і конкретна: татові терміново потрібна була робота. Діти в той час щоденно просили в Бога роботи для татка, аби…могти нарешті їсти морозиво. Такі акти милосердя линули в небеса з такою силою, що молитви дітей були вислухані – їхній тато знайшов добре оплачувану роботу. Аж сам здивувався”, – розповідає “Пошті” отець Роман. 

Кажуть, найсильніші з молитов – саме дитячі. Зрівнятися з ними можуть хіба що молитви святих подвижників. У той час як дорослим часом здається, що Господь їх узагалі не  чує, щирі та добрі прохання дітей майже ніколи не залишаються без відповіді. Дитина здатна вимолити справжнє диво! Молитви дітей приводять до віри їх рідних, рятують від бід та хвороб навіть хатніх улюбленців і просто допомагають у різних життєвих обставинах. 

Львівські діти, судячи з усього, послідовні: від молитви переходять до ще одного доброго діла – милостині. Влітку минулого року громадськість по-справжньому розчулив вчинок десятирічного львівського школяра Тараса Кротька, що віддав гроші – 1300 гривень, які збирав на купівлю ґаджета, на допомогу українській армії. Він приніс ці гроші на студію радіостанції, яка організувала кампанію зі збору коштів бійцям АТО.   

Тільки Бог може вміло кермувати на небезпечних поворотах історії і, як стверджувала мати Тереза, “писати рівно по наших кривих рядочках”, втручатися тоді, коли ми найбільше цього потребуємо. Думаю, кожен священик може розповісти не одну історію про те, коли Бог вислуховував молитовні прохання дітей у, здавалося б, безнадійних ситуаціях. Може, нам, дорослим, також варто звернутися до Бога з дитячою безпосередністю і таким чином спробувати урятувати себе і Україну?!