Цей шляхетний, сильний і мудрий воїн-доброволець батальйону ОУН вражає силою духу, душевною рівновагою, твердістю віри в Україну та її світле майбутнє.

Червоноградець Роман Піцикевич пройшов Майдан, а нині після важкого поранення в зоні АТО перебуває в дніпропетровській лікарні. Незважаючи на свій стан, хлопець думає про те, аби знову приєднатися до побратимів. Проте, на жаль, його чекає як мінімум піврічне лікування і реабілітація.

Роману Піцикевичу 29 років. У мирний для країни час він був і досі залишається лідером громадського руху “За тверезу Україну”, та коли під питанням стала територіальна цілісність нашої держави, вирішив боронити її.

Як розповів “Пошті” сам Роман Піцикевич, до війська пішов добровольцем. “Від самого початку сказав собі, що нічого сидіти вдома – державу треба захищати, навіть безкоштовно. У мене було чимало хороших пропозицій, наприклад, приєднатися до Нацгвардії чи іншого батальйону, але я на них не пристав. Питання не в грошах: вирішив стати бійцем українського добровольчого батальйону ОУН”, – розповідає Роман.

Починаючи з квітня півтора місяця хлопець був на вишкільних базах, згодом поїхав у зону АТО. Спочатку стояв на різних блокпостах, далі – біля Савур-могили, села Степанівка, міста Маріуполь, захищав Донецький аеропорт, а відтак разом із побратимами передислокувався в село Піски, що в Донецькій області.

За весь цей час додому Роман приїжджав украй рідко – востаннє перед новим роком. “У рідному місті майже не бував, частіше їздив до сестрички у Чернігівську область. Та перед новим роком відчув, що дуже втомився і хочу додому. Річ у тім, що в нас були і поранені, і загиблі, тож невеличкий перепочинок мені був дуже потрібен, – веде далі Роман Піцикевич.

– Відпочивав з 15 грудня по 5 січня. Був у Львові, в рідному Червонограді. З мамою бачився тільки дві години, з батьком побув до ранку. Встиг відсвяткувати Новий рік з друзями, а зранку 1 січня відвідав наших загиблих на Личаківському кладовищі. Далі відчув, що час повертатися…”

Десять днів воїни батальйону ОУН, у складі якого був Роман Піцикевич, захищали Донецький аеропорт (утримували позиції поблизу метеостанції).

Хлопець пригадує, як вони не допускали обстрілів з флангів, як падала диспетчерська вишка і з якою надпотужною силою лунали постріли біля аеропорту… Після всього пережитого відбулося коригування: батальйон перебрався в Піски. Саме там 18 січня Роман отримав поранення.

“Після обстрілів села Піски системами “Град” і “Буратіно” була танкова атака. Ми її відбили, зачепили ворожий танк, а може, навіть ліквідували повністю. Ворог відступив, але розвідка доповіла, що з флангу має підійти сотня чоловіків, аби нас атакувати. Звісно, ми зайняли кругову оборону. Раптом приїхав наш танк і почав стріляти туди, звідки мав бути напад. Мабуть, на цей звук прилетів міномет чи танковий снаряд. Пригадую, як поблизу мене щось пролетіло, і я відчув, як хруснула нога”, – розповідає вояк.

Роман впав, але все ж таки встиг залізти під БТР і покликати хлопців. Йому зробили необхідні перев’язки, вкололи знеболювальне, наклали шину. Під обстрілами хлопця спочатку вивезли у безпечне місце, а згодом пересадили у карету “швидкої” і відвезли до лікарні.

У Романа Піцикевича лікарі констатували відкритий осколковий перелом нижньої третини правої стегнової кістки зі зміщенням і наявністю сторонніх тіл та осколковий перелом правого надколінника з незначним зміщенням. Зі слів самого потерпілого, він почувається нормально, не дивлячись на те, що на ногу поставили апарат Ілізарова – вона на витяжці.

З часу поранення Роман пережив три операції. Наразі перебуває в Дніпропетровській обласній лікарні ім. І. Мечникова. “Лікарі роблять все для того, аби нога швидко відновилася. Від самого початку мене втішають і запевняють, що за півроку знову буду в формі”, – каже Роман.

Наразі хлопець у цьому медичному закладі, а як буде далі – невідомо. “Вважаю, що лікування в дніпропет­ровській лікарні – одне з найкращих. Для того тут є всі умови. Окрім цього, тут відчувається сильний волонтерський рух. Звісно, якщо буде можливість поїхати за кордон або ж лікарі скажуть, що я зможу переїхати на лікування до Львівського військового шпиталю, то буду не проти”, – запевняє Роман.

Найголовніше для нього не те, де він лікуватиметься, а те, що зараз він не може нічим допомогти своїм побратимам… І щойно його стан нормалізується, без вагань повернеться в АТО.

“Ми повинні йти і захищати нашу Україну, бо в нас бурлить кров предків. Маємо вистояти і перемогти!” – емоційно заявляє Роман Піцикевич і закликає усіх чоловіків не боятися мобілізації.

Звісно, на думку Романа, для перемоги потрібен не примус, а позитивний душевний стан і адекватність військового керівництва. “За нами спостерігає увесь світ, ми повинні перемогти! Зараз на фронті має бути багато бойових офіцерів, які знаються на військовій справі, які воювали, а не ті, що виходять зі штабів і розказують, що і як треба робити.

Тобто воювати мають ті офіцери, які мислять з точки зору стратегії перемоги, а не з точки зору толерантної позиції, щоразу повідомляючи про перемир’я. Це нам лише шкодить! А ось хлопці, які захищають Україну, повин­ні відчувати підтримку – державну, артилерійську, і тоді перемога буде за нами!” – резюмує вояк.

Номер рахунку у Приватбанку: 5168755306388683 (для Романа Піцикевича)