Минулого року, за тиждень до Покрови, у селі Лінчин, що на Рівненщині, у вітті дерев "з'явився" лик Ісуса Христа. Принаймні так твердила більшість місцевих мешканців. Тамтешній священик, настоятель храму Введення Пресвятої Богородиці о. Михайло, окрім образу Христа, навіть свідчив про те, що бачить церковні бані та хрести.

Позаяк природа таких небуденних явищ може з'ясуватися хіба в періоді довгого часу, терпіння і спостереження, через три місяці після появи першого "видіння" "Пошта" вирішила з'ясувати, що відбувається сьогодні у селі, чи видимим є образ Христа для багатьох людей і чи відчувають місцеві мешканці після цих подій особливу близькість до Господа.

Побачити наосліп

Уперше "побачила" образ Христа самотня мешканка Лінчина Поліна Черниш. Сталося це 6 жовтня минулого року. Жінка розповідає, що образ Спасителя "з'явився" їй о пів на шосту вечора, "серед листя дерев". Після цього багато односельців підтвердили, що також бачать Ісуса на тлі лісу. Дехто переконував, що бачить на кронах дерев "2012 рік". Іншим "являлися" слова "суд" або "покайтеся". А декому - навіть образ Божої Матері поруч зображення солдата.

Образ хлопця у військовому однострої місцеві мешканці пов'язують з розстрілом солдата, який ішов до села по хліб і воду. Сталося це під час Другої світової війни.

Водночас отець Михайло ствердив, що бачить навіть "лики Божої матері, преподобного Серафима Саровського та церковні куполи".

Через деякий час після появи образу Христа люди зауважили на камінні неруко­творні хрести. "Спершу був один чотирикінцевий хрест, але вже другого дня він став восьмикінцевим", - розповідає священик.

Після перших свідчень до Лінчина почалося паломництво, на "образ" Христа їхали подивитися сотні людей: помолитися за рідних чи  перевірити почуте. Особливо багато, як завше, їхало неповносправних та важкохворих. Місцеві жителі майже одноголосно наполягають, що чітко бачили образ Ісуса. Таким "зором", проте, могли похвалитися далеко не всі.

"Ми їхали до Лінчина разом із вісьмома друзями. Їхали в хвилюванні й очікуванні дива, але ні я, ні мої колеги таки не побачили нічого. Ані на камені, ані серед віття дерев. Звичайно, якщо довго вдивлятися в зображення, зловлене камерою, то, напружуючи уяву, можна уявити, що це образ Спасителя. Але я думаю, якщо Бог хотів дати знак людям, то він би зробив це у більш очевидний спосіб", - розповіла Ірина Колод, мешканка Рівного, у коментарі "Пошті".

Цікаво, що образ Христа й справді чіткіше проглядається на плівці чи через камеру. Принаймні дехто з людей, хто "не побачив" у реальності, "роздивився" його в об'єктиві фотоапарата. Дехто, правда, вже навіть встиг зробити бізнес на "диві". 23-річний Андрій Деркач відзняв навіть аматорський фільм і продавав його прочанам по 17 грн. Частину коштів хлопець обіцяв переказати на будівництво каплички.

Віра без доказів

Чим живе село через три місяці після цих подій?

За словами Уляни Грицик, сільського голови Балашівської селищної ради, паломництво до місця подій припинилося. "Незважаючи на те, що зараз час великих релігійних свят, на молитву до Лінчина їдуть хіба поодинокі люди", - розповіла вона "Пошті".

Сьогодні "образ" Христа серед лісу перестали бачити навіть ті з місцевих, хто ще кілька місяців тому міг "показувати" іншим на обриси куполів чи церков. Староста місцевого храму Валерій Попич розповів "Пошті", що особисто бачив лик Христа в жовтні й листопаді цього року, проте зараз не бачить нічого. Натомість на корі дерев зображення хрестів залишилися. На місці "видіння" поставили капличку.

Випадки появи нерукотворних образів чи оновлення ікон в Україні є досить частими. Серед найгучніших останніми роками, - до прикладу, "поява" Діви Марії на Закарпатті - в Джублику.

Уперше її побачила дев'ятирічна дівчинка, донька одного з двох місцевих священиків. Правда, за деякий час ці священики почали неприховано ворогувати між собою "в ім'я Бога".

Традиційно для дослідження таких випадків створюють спеціальну церковну комісію. Зрозуміло, якщо на це дає дозвіл місцевий архієпископ.  У випадку з "видіннями" у Лінчині до села приїздив архієпископ Сарненський і По­ліський Анатолій, але лише один раз.

Зрозуміло, зараз, коли "видіння" зникло, говорити про залучення церковної комісії - марна річ.

Про те, наскільки безпечно вірити у такі об'явлення, тривають постійні дискусії - між релігієзнавцями, священиками,  церковними ієрархами. Різні деномінації мають навіть власні історичні традиції трактування таких явищ. До прикладу, Російська православна церква, як і УПЦ МП, подібні "містичні" речі схильна досліджувати у напрямку посилення свого політичного впливу.

З'ясувати правдивість "об'­явлень" важливо, бо від того, чи це був справжній знак від Бога, чи плід уяви людей - за­ле­жить багато. Але все ж це, певно, не має кардинального значення. Бо "суть віри в тому, щоб повірити у невидимі речі", - за вченням апостола Павла. То чому ж тоді ми так екзальтовано шукаємо якнайбільше доказів присутності Бога поруч нас, якщо саме віра у його присутність у власній душі без жодних видимих ознак і є суттю любові?