Обожнюю практичний і симпатичний одяг. Тому сміло зізнаюся у своїй любові до джинсів. І я знаю, що я така не одна, адже джинси є майже в кожного жителя Землі.

Якщо людину оселити в температурні умови приблизно 20oС і не стримувати її антиджинсовими дресс-кодами – вона більшість вільного від сну часу проводила б у джинсах. Тому що зручно, красиво й взагалі супер.

Складно зрозуміти, яку дату варто вважати датою народження джинсів. Перша джинсова тканина, бавовняна саржа, що відрізняється особливо високою міцністю й «зносостійкістю», була виготовлена приблизно 1700 років тому у французькому місті Німе. Вона так і називалася: саржа з Німа (serge de Nіmes). Взагалі саржею називають тканину з будь-яких натуральних і синтетичних волокон з діагональним переплетенням ниток. Діагональне переплетення надає матеріалу підвищену міцність, тому споконвічно для виготовлення саржі брали грубу пряжу, а тканину використали для шиття мішків, вітрил і чохлів. Одяг з парусини спочатку шили собі матроси – зручна міцна тканина, а головне – завжди під рукою, а вже від них ідею одягу з парусини перейняло сухопутне населення землі. Носили парусинові штани переважно робітники – лісоруби, шахтарі, вантажники, садівники й конюхи, представники середнього класу іноді надягали костюми з парусини на відпочинок, загалом, цей одяг був непрестижним, оскільки свідчив про невеликий дохід її власника. Одним з найбільших постачальників парусини була Генуя. Штамп виробника звичайно ставився прямо на полотно, тому багато моряків та інші аматори штанів з парусини й мішковини хизувалися написом Genоа (і деякими іншими) прямо на колошах. Так парусинові штани отримали назву "джинси".

 Бідний німецький єврей Леві Страусс заробляв собі в Америці на Золотій лихоманці шиттям наметів і тентів з парусини. Відповідно до легенди, один із старателів попросив його зшити собі міцні штани, і Леві використав для цього звичну тканину – парусину. Штани йому так сподобалися, що через тиждень у Страусса не було відбою від покупців. Відбулося це 1853 року. Джинси назвали "комбінезоном без верху". Вони були коричневого кольору й застібалися на гудзики... на спині. Пізніше, для більшої міцності шви стали відстрочувати подвійним рядком, а внизу кишень робили металеві заклепки, які використовували для кріплення під час виробництва кінської збруї. Пересадити заклепки з кінської одежинки на чоловічу придумав Джекоб Дейвіс.

Невдовзі Страусс і Дейвіс стали компаньйонами, розбагатіли й замість того, щоб купувати парусину за кордоном, зробили замовлення на її виготовлення в американській фабриці. Тоді ж тканину для джинсів пофарбували в синій колір.

Конкуруючі фірми з пошиття джинсів росли, як гриби після дощу, і, незважаючи на попит на міцні штани, виробникам доводилося вигадувати щось нове, щоб залучити покупця. Так, застібка перекотилася вперед, на своє звичайне місце, а в 1926 році гудзики замінила "блискавка". Розбагатілі люди поверталися у свої домівки в джинсах – і до міцних штанів стали придивлятися далекі від Золотої лихоманки люди. З одягу бідняка парусинові штани синього кольору із заклепками перетворилися в одяг шановної людини. Так з'явилася мода на джинси.

У 1937 році із джинсів забрали "зайві" заклепки – із ширінки й задніх кишень. Перші були травмонебезпечними, а інші дряпали стільці. Навіщо потрібні були заклепки на кишенях – зрозуміло, щоб під вагою золота не відривалися кишені, а ось чим можна пояснити наявність заклепки на ширінці?

Під час Другої світової війни джинси стали майже військовою формою США – їх дозволяли продавати лише військовим. Німцям джинси теж сподобалися, і в 1932 році в Німеччині була заснована фірма з американською назвою "Mustang". Німці завжди добре розбиралися в технологіях – крою та шиття – не вийняток. І в 1953 році "Mustang" випустив перші жіночі джинси – пошиті, зважаючи на особливості жіночої фігури із глибокими виточеннями. А через 8 років модельєри фірми, звернувши увагу на бажання жінки якомога щільніше обтягти себе джинсовою тканиною, почали використовувати тканину, що тягнеться, для створення джинсів-стрейч.

За довгу історію джинси варили, розстрілювали із дробовика, фарбували у всілякі кольори, розмальовували ручками й фломастерами, вишивали й прорізали на них художні дірки, але вони все ж досі залишаються модними...