Радянські підручники запевняли, що 30 грудня 1922 року "був затверджений Договір про створення СРСР". Насправді ж цього ані тоді, ані будь-коли не відбулося.
Українському історикові Ярославові Дашкевичу навіть підшивок московських газет цілком вистачило, аби встановити, що 30 грудня 1922 року на першому з'їзд Рад СРСР проект "Договору про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік" був не затверджений, а лише взятий за основу. Відтак мав доопрацьовуватися, аби ввести його в дію на наступній сесії Центрального виконавчого комітету (совєтський замінник парламенту) СРСР, чого не відбулося ніколи.
Бо той більшовик, хто наполіг на доопрацюванні "Договору про створення СРСР" - чи не найбільш авторитетний тоді совєтський воєначальник і заступник керівника уряду УРСР молдаванин Міхаїл Фрунзе, а також його однодумці намагалися викреслити з цього документа якомога більше того, що потрапило до нього зі запропонованого Сталіним проекту "автономізації", за яким Україна мала увійти до складу Російської Федерації на "правах" її автономної республіки. Однак Фрунзе й глава українського совєтського уряду болгарин Крістіан Раковскій зажадали для України хоч би формальних ознак її незалежності не тому, що були її патріотами, а тому, що боялися... українців.
Раковскій пояснив це тоді на з'їзді ЦК ВКП(б), попередивши, що включення України до складу Росії "провіщає громадянську війну". Тобто українці переконали його своїм спротивом Червоній армії, що в разі відвертої анексії їхньої країни росіянами вони продовжать запеклу боротьбу проти тих.
І керівник московського совєтського уряду Владімір Лєнін таки переконав Сталіна, що Фрунзе і Раковскій мають рацію. Та позаяк з'їзди Рад України, Білорусі, Закавказзя й Росії не ратифікували договору про створення СРСР, то ця держава упродовж усієї своєї історії була... нелегітимною.
А відтак Україна, повернувши собі свої незалежність і суверенність, цілком могла б ще й опротестувати в міжнародному суді проголошення Росії правонаступницею юридично неправомірного СРСР, аби домагатися поділу його алмазного фонду та іншої спільної спадщини між колишніми совєтськими республіками. Або принаймні розміняти свою частку в цій спадщині на енергоносії.
Чому не зробила цього дотепер? Вочевидь, тому що ми не тих обираємо до свого законодавчого органу...