29 грудня 1825 року декабристи на чолі з правнуком гетьмана Данила Апостола Сер­гієм Муравйовим-Апостолом розпочали у Василькові на Київщині повстання Черні­гів­ського піхотного полку, яке 3 січня 1826-го придушила гусарська дивізія.

Вірус республіки

Як українцям розцінювати декабристську сторінку нашої історії? Відповісти на це запитання кожен із нас здатний самотужки, враховуючи як позитиви декабристського руху, так і його негативи.

Адже коли декабристи невдало спробували змусити петербурзьких сенаторів не присягати царю, а проголосити республіку, то серед них було й дуже багато українців - нащадків козацької старшини, переведеної в російське офіцерство й дворянство після скасування Гетьманщини. По-перше, тому, що вони успадкували від своїх предків не безумовну вірність деспотичному самодержавству, а ностальгію за республіканськими козацькими традиціями.

І цей вірус республіканства вони з часом поширили у то­му числі й серед своїх однополчан-росіян. По-друге, правнуків гетьмана України Данила Апостола - братів-декабристів Муравйових-Апостолів - та їхніх соратників-земляків не влаштовувало перетворення їхньої Вітчизни на таку ж провінцію Російської імперії, як, приміром, Тамбовщина.

Відтак вони прагнули, аби Україна входила до складу слов'янської федерації як рівна серед рівних. Але декабристи-українці навряд чи досягли би своєї мети навіть у разі, якби скинули царя або принаймні домоглися перетворення російського самодержавства на конституційну монархію.

Предтеча Сталіна

Архіви, розпломбовані піс­ля краху СРСР, засвідчили, що лідер Південного товариства декабристів Павєл Пестель планував не лише зберегти унітарну державу, а й тотально русифікувати її населення, передати Речі Посполитій західні Волинь і Полісся та приєднати до неї Галичину й Буковину, які входили до складу Австрійської імперії. Збирався Пестель ще й створити Приказ (міністерство) вищого благочиння, аби "узнавать, как располагают свои поступки частные люди".

Бо вважав: "Тайные розыски или шпионство, суть посему не только позволительное и законное, но даже надлежащее и почти, можно сказать, единственное средство".

Та й сам після поразки декабристів розповів про них слідчим усе, що знав. Біль­шість із його друзів також розконспірували своїх соратників, плакали на допитах, просили дозволити їм кров'ю спокутувати свою вину перед царем.

Декабрист Алєксандр Бєс­тужев писав про Пестеля: "Себя считал он вторым Наполеоном, был уверен, что непременно будет сперва президентом временного правительства, а потом и государем. Признаться, и все мы были не чужды этой обольстительной мысли".

Тож письменник Фьодор Достоєвський стверджував: "Освободили бы декабристы народ? Без сомнения, нет. Ну а Пестель просто плут, диктатор, авантюрист и очень уж жесток".

Навіть м'якосердий поет Васілій Жуковскій назвав де­кабристів... сволотою. Ін­ший поет, Фьодор Тютчев, запевняв: "Народ, чураясь вероломства, забудет ваши имена".

А прозаїк Іван Гончаров вважав: "Если бы эти изверги не напугали Россию анархией, она бы, матушка наша, давно бы стала счастливой".