Скарбом Полуботка розпорядився Горбачов? А до того цими коштами нібито розплачувалися з британцями

29 грудня 285 років тому помер від катувань наказний гетьман України Павло Полуботок, залишивши своїм співвітчизникам скарб, який так до свого адресата й не дійшов.

Катастрофа Британії

Наявність "полуботківських" документів голова Ін'юрколегії Андрій Коробов припускав, вочевидь, тому що читав підписану якимсь Грицем Полтавцем публікацію "До сенсації стосовно незвичної спадкової справи" у швейцарській газеті "Four tous" від 22 вересня 1964 року. Адже у ній говорилося: "Порушуючи свої права на мільйон фунтів стерлін­гів, що був покладений 240 років тому в банк Англії, Радянська Україна може спричинити фінансову катастрофу Великобританії..."

Бо, за даними Полтавця, за тими умовами гетьмана Полуботка, на які погодилася Ост-індійська компанія, сума його вкладу "має приносити прибуток у 2,25%, завдяки чому капітал збільшиться вдвічі через 10 років". Полтавець повідомив також і про ще один пункт умови: "У разі смерті самого Полуботка суму може одержати тільки його нащадок по чоловічій лінії і тільки в присутності представника вільної держави".

А копію заповіту, повідомляв Полтавець, гетьман віддав своєму синові Остапу, коли той залишав 1723 року Батьківщину, опинившись, врешті-решт, аж у... Південній Америці (рятувався від репресій?..). Однак 1922 року уже інший Остап Полуботок приїжджав, за даними Полтавця, з Бразилії на зустріч із послом Української Радянської Соціалістичної Республіки у Відні - розстріляного згодом чекістами сином відомого письменника Михайла Коцюбинського Юрієм, щоб, пред'явивши йому фотокопію Полуботкового заповіту (оригінал якого він поклав до одного з банків), зажадати взамін винагороду - "хоч би" один відсоток від скарбу свого предка.

Та позаяк, за підрахунками Полтавця, через понад 200 ро­ків мільйон фунтів стерлін­гів перетворився на... трильйон, то Остап Полуботок претендував мало не на... мільярд британських фунтів стерлінгів. Юрій Коцюбинський негайно ж ви­їхав доповідати про золото Полуботка до тодішньої столиці України Харкова, де його заслухали на президії центрального виконавчого комітету (так тоді називався радянський замінник парламенту) УРСР і прийняли рішення про відпо­відний запит до Англійського банку.

Версій - три

Того ж року, за даними Полтавця, у Мар'я Ензендорфі під Віднем із генконсулом УРСР зустрівся ще й якийсь Петер, котрий представляв інтереси Остапа Полуботка. А також якийсь полковник та Роберт Мітчелл з Англійського банку, який зазначив, що передусім треба визначити достовірність оригіналу заповіту гетьмана Полуботка, але додав: "Як би там не було, цей документ не має юридичної цінності, оскільки Радянська Україна не визнана Великою Британією як незалежна держава. Якщо все ж це колись станеться, то варто було б врегулювати питання цієї спадщини полюбовно, оскільки загальна сума з відсотками, як на здоровий глузд, навряд чи може бути оплачена".

Однак, вочевидь, саме стаття в "Four tous" і стала поштовхом для створення 1965 року урядової комісії на чолі із заступником голови Ради Мі­ністрів УРСР Петром Троньком. Але, як повідомила газета "Літературна Україна" від 9 серпня 1990 року, "кінці від скарбу Полуботка не вдалося відшукати" і їй.

Щоправда, після того як письменник Роман Іваничук нагадав про скарб Полуботка своїм тодішнім колегам-депутатам Верховної Ради, уряд УРСР повідомив 3 серпня 1990 року, що доручив "МЗС УРСР, юристам, історикам, управлінню архівів провести дослідну роботу, щоб поставити остаточну крапку в справі про спадщину українського гетьмана Павла Полуботка". Дізнавшись про це, британські ЗМІ писали: "Україна висуває Об'єднаному Королівству претензії на суму 16 (!) трильйонів фунтів стерлінгів золотом".

А британські економісти одразу ж підрахували, що за таких обставин на кожного під­даного їхнього монарха припадає по приблизно 38 кілограмів золота. Тому в українських ЗМІ уже висловлювалися припущення, що документи, за якими Велика Британія повинна сплатити нащадкам Полуботка 16 трильйонів фунтів стерлінгів, англійці давно вже знищили.

Однак наводилися й інші версії "вирішення цієї проблеми". За однією з них, після Другої світової член Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу нібито домовився про взаємне списання боргів - британського спадкоємцям Полуботка, а також совєтського - за ті товари, які Лондон постачав Москві у ході тієї війни.

За іншою версією, остаточно СРСР зрікся від імені українців їхнього скарбу щойно 1886 року. Стверджують, що підпис під відповідним документом, за велінням президента СРСР Міхаїла Горбачова, поставив глава МЗС тієї держави Едуард Шеварднадзе.

Чому Україна не протестувала з приводу того, що в Лондоні не дочекалися, як вимагав Полуботок, нашого унезалежнення? Кажуть, що для цього бракує іншої вимоги гетьмана - хоча б одного його нащадка. А може, погано шукали?..