– Будь-яке свято в Церкві – не лише відзначення події, але її актуалізація. Адже ми так і кажемо: “Христос рождається!”, а не “народився”. Різдво Христа стосується кожного з нас, бо ж не є привілейованим той, хто проживав у час, коли народився Христос. Хоч це була історична подія, однак вона має стосунок до всіх, тому вона є поза простором і поза часом. 

У Різдві Христос народжується і приходить до мене сьогодні. І я є перед вибором – приймаю Його у своє життя чи ні. Так само, як коли Христос мав народитися, Його не було кому прийняти. Невідомо, якщо б сьогодні ввечері перед Різдвом хтось чужий постукав у двері і попросився на нічліг: чи хтось би прийняв його?

…Зміст цього свята – дати собі відповідь на запитання: чи приймаю я Христа у своє життя, чи приймаю Євангеліє, добру новину, щоб ним жити? Для нас існує небезпека, що ми втрачаємо сутність того, що відбувається. Ми можемо святкувати Різдво, але це не матиме жодного стосунку до християнства, коли це лише культурна традиція. Наші святкування мають впливати на наше життя, мають ставити перед нами питання: чи живу я так, як навчав Христос? А якби Він не народився, щоб це змінило у моєму житті? 

…Кожне Різдво Христове мене зворушує по-своєму. Пам’ятаю, коли був у монастирі, де також була стайня, були там корови, свині, мене вразило – Христос народився “в стаєнці”. Для нас “стаєнка”, шопка – то місце, де світелка блимають, фігурки стоять – Йосип, Марія, ягнятка. Так все гарно. Я собі подумав: а яка ж була реальність тоді. Христос народився у стайні, у найбруднішому місці на господарці (коли хто жив на селі, то знає). 

Він приходить до нас таких, якими ми є, – в бруд нашого життя. Ми хочемо, щоб все було досконале – в праці, в стосунках, у родині, з друзями. А цього нема. Христос прийшов у найбрудніше місце. Христос приходить до нас – у нашу реальність – не завжди просту і легку, часто брудну, але в тій реальності з нами хоче перебувати.

– Ми звели  це свято лише до кухонних речей, до побуту. А побут, лише побут, ніколи не дасть чару Різдва. За ним мусять стояти якісь неземні речі. Наприклад, як у мене, – відчуття єднання роду. 

Не хочу сказати, що для мене Різдво насичене якимись богословськими роздумами. Але разом із тим є святість цього дня. Раніше мама завжди співала різдвяний тропар, а ми із сестрою – за нею. А тепер, як уже немає їх обох, беру молитовник, відкриваю і співаю тропар, бо без нього так само не можу собі уявити Різдва. 

…Для мене дух Різдва – це дух оновлення. В цей день викидаю старі “батарейки” і закладаю нові. І все починає працювати інакше – знову якось живо. Відродження духовних сил – ось що для мене Різдво. А традиції застілля радше, навпаки, мене добивають, бо за кілька днів свят я вже роблюся хворий від переїдання. Для мене Різдво – це щось святе, чого я торкаюся. Якби не було цього, то традиція заради традиції для мене втратила б зміст. 

– Святкувати треба так, щоби те, що відбувається, було справді святом. Це слово “свято” є спільнокореневим і похідним від слова “святість”.  Тому святкування Різдва не повинно бути просто відзначенням, приводом до того, аби їсти, пити чи дарувати подарунки, але має бути приводом наближатися до святості. 

Суть святкування Різдва Христового – щоб людина хоча б трішки стала ближчою до святості, до якої ми всі покликані. Тобто до чистоти душі, слів, думок, дій. Це є та праця, яку повинна  робити кожна людина зокрема. Бо добре знаємо неправди гріхи і недостойні вчинки інших, часто це осуджуємо і викриваємо, даємо поради, а от щодо себе ми значно більш поблажливі.

Тому якщо хочемо щось змінювати, то маємо почати із себе. Бо Писання нам нагадує, що наша боротьба не проти плоті і крові, тобто не проти людей, не проти матеріального світу, а проти духів злоби піднебесних. А ця боротьба є найважчою, бо відбувається в серці. Причому не чиємусь, а своєму власному. 

Якщо хочемо мати добрі плоди, маємо потрудитись у своїй душі, у своєму серці для того, щоби виправитися. А коли будемо виправлятися кожен зокрема, то суспільство і держава стануть значно більш досконалими, аніж зараз.