Ангел, Чорт, Ірод, Гуцул, Чарівниця, Гриць і Кася – все це персонажі галицького різдвяного вертепу, відродженого Богданом Жеплинським у місті Лева в наші дні. 

Щороку напередодні Різдва в Міжрегіональному центрі профтехосвіти, художнього моделювання та дизайну і церкві Всіх святих українського народу він організовує справжній ляльковий вертеп. До речі, Богдан Михайлович у свої 85 пам’ятає всі ролі (а їх близько 40!) і водить ляльки без сценарію і без суфлера. 

Богдан Жеплинський – дослідник кобзарської справи, багатолітній голова Львівського обласного відділення Національної спілки кобзарів України, заслужений працівник культури України, науковець і винахідник, автор першого в Україні енциклопедичного довідника “Українські кобзарі, бандуристи, лірники”, в якому уміщені 2562 біографії народних музикантів.  Мистецтвознавці кажуть, що це єдине дослідження кобзарства в Україні, аналогів якого немає в світі. 

фото: з особистого архіву Дарії Ковальчук

“Уперше я побачив вертеп, коли мав чотири роки. До бабусиної хати приходив колядувати лемко, приносячи зі собою велику скриню на палиці. З однієї торби виймав вертепних персонажів і через дірочку вставляв їх на “сцену”. Ляльки виступили, тоді лемко перекладав їх до іншої торби. У вертепі мого дитинства ішлося про народження Христа, а вже опісля були веселі побутові сценки: Шандар чіплявся до молодиці, штрафував когось, селяни нарікали на високі податки, Жид продавав коня або козу, Теща сварилася із Зятем-пияком… Але найбільше мені сподобалися ляльки-козаки, які молотити горох, і Чарівниця, яка робила масло”, – згадує Богдан Жеплинський.

Малому Богданкові дуже подобалися ляльки з торби лемка: вони рухалися, говорили різними голосами, тож він сказав татові, що хотів би брати участь у вертепі, стати справжнім лялькарем. Тато пана Богдана Михайло Жеплинський був парохом у Криниці (тепер Польща). “Батько сказав мені: “Іди до ікони Богородиці і попроси у неї, щоб такі ляльки були і в тебе”. І я це зробив. Життя склалося так, що Богородиця благословила мене, і я став ляльководом”, – веде далі Богдан Михайлович. 

Ставши дорослим, він хотів відновити той вертеп, який запам’ятав з дитинства. Проте довший час це ніяк не вдавалося: знаходив то вертеп із корбою, яку потрібно було крутити, щоби паперові фігурки рухалися, то нерухомі шопки. Усе не те… 

Якось у 70-их роках він гостював у краєзнавця Володимира Шагали на Яворівщині, про якого казали, що він “усе знає”. “Мого сина Богдана зацікавила скрипка, яку змайстрував Володимир Шагала, і він поліз за нею на горище. Раптом чую синів голос: “Тату, тут є розбитий вертеп, який ти стільки шукаєш!” Ми витягли ту скриньку зі стриху, стали порівнювати тексти, і виявилося, що це той самий вертеп з мого дитинства!” – захоплено розповідає Богдан Жеплинський.

Саме ця шопка Володимира Шагали і стала взірцем. Разом із ним пан Богдан почав записувати сюжети вертепів. Дещо Богдан Михайлович записав з пам’яті. Свій перший варіант двоповерхового лялькового вертепу він спроектував і виготовив у 1989 році за допомоги активістів осередку Товариства  української мови при Всесоюзному проектному інституті сірчаної промисловості “Сірка”, де тоді працював старшим науковим співробітником. 

З того часу щороку організовує ляльковий вертеп – спочатку для співробітників та їхніх дітей, а потім для парохії, до якої належить.

Богдан Михайлович самостійно малює ескізи ляльок, а одяг їм шиє викладачка з моделювання та учениці профтехучилища. Дещо шиє донька Дарія Ковальчук і онук лялькаря Мирослав Ковальчук. До речі, костюм для Ангела Дарія пошила зі своєї шлюбної сукні. 

На переконання Богдана Жеплинського, справжній галицький вертеп має бути тільки ляльковим! Дійство у ньому відбувається традиційно: Ангел сповіщає радісну новину – у Вифлеємі народився маленький Ісус! Сина Божого йдуть вітати пастушки і царі. А Ірод, довідавшись про Дитятко, наказує повбивати всіх немовлят. Незадовго по його душу приходять Смерть і Чорт. Опісля відбуваються побутові сценки: два козаки молотять горох і колядують, Жид запрошує до корчми, стара Чарівниця у свято робить масло і чаклує корів, щоб ті не давали молока. За це Чорт забирає її до пекла. Потім з’являється Циган – “такий голодний, що не має де переночувати”, і Коза. 

фото: з особистого архіву Дарії Ковальчук

Мошко пропонує молодиці купити Козу і напрошується до неї в гості. Кася несе продавати півня, але Гриць відмовляє її: “Краще віддай когута учительці математики, і твоя дитина одразу стане добре вчитися”. Закінчується дійство виступом Гуцула, який наспівує: “Маю кільо хліба, трохи мармуляди, бувайте здорові – їду до Канади”. На думку Гуцула, “в Канаді легше жити, бо там є вуйко, який забезпечить краще життя”. До речі, Гуцул – одна з найулюбленіших ляльок Богдана Жеплинського, їй уже понад сорок років. 

“У різдвяному дійстві повинні брати участь не лише релігійні персонажі, а й пересічні люди, як-от Кася і Гриць, бо так було здавна заведено в Галичині. Вони мають розказувати про політичну ситуацію в країні, про те, що найбільше турбує людей. Коли Ющенко був головою Нацбанку, Кася і Гриць переживали за гроші, які тримали в бляшанках з-під консервів. А коли у Януковича кинули яйце, персонажі говорили про курей, які стали добре нестися”, – запевняє співрозмовник “Пошти”.

Політики завжди проникали у вертепне дійство із самого його початку. Тож їхня присутність у різдвяній шопці виправдана. Все залежить від того, наскільки вдало продуманий сценарій. У давнину не було прийнято, аби державні мужі були вертепними персонажами. Але лялькар і дослідник галицького вертепу Богдан Жеплинський переконує, що їх селяни все-таки висміювали. За останні два десятиліття у вертепі можна було бачити і Кучму, і Ющенка, і Януковича, і Тимошенко. 

“З одного боку, це добре, бо з’являється щось сучасне, а з іншого – погано, бо такі вертепи часом бувають вульгарними. Мені до рук потрапляли вертепні сценарії, де дійовими особами виступали Тарас Шевченко, Леся Українка, навіть... Єва. То вже перебір, несмак! Складаючи сценарій вертепу, сміятися треба делікатно, хоча й експромт може бути”, – радить Богдан Жеплинський.

Поволі гасне світло, розгортається вертепне дійство, поступово оживають персонажі... Христос рождається! Славімо Його!