Чи не кожен українець проводить рік, що минає, з надією, що він став поворотним, визначальним для долі нашої країни і народу. Віримо, що і справді ми ви вирушили у велике паломництво до Правди і Гідності, які змінять нас. Ми пережили велике випробування й отримали велике благословення – Небесну сотню, яка, віримо, і нині захищає Україну перед всякою напастю.

Увесь цей непростий час випробувань разом із українським народом були його Церкви: виступали зі зверненнями, із дзвіниць голосили про тривогу, відкривали двері своїх храмів, аби прихистити і зігріти протестувальників, проводили молитовні нічні варти й молитовні марафони, сповідали та благословляли, закликали до посту і неустанної молитви, відспівували загиблих і підтримували на дусі живих. Люди не тільки відчули, а серцем пережили – Церква з народом, вона і є народ. 

Неодноразово представники Церков наголошували на тому, що головний Майдан відбувається в нашому серці: маємо перестати задля самозбереження, самозахисту, власної користі робити малі і великі лукавства, навчитися йти жертовним шляхом. Маємо усвідомити свою відповідальність за державу, а щира молитва за неї має стати органічною складовою нашого духовного життя!

Для УГКЦ минулий рік минув у особливому осмисленні 25-річчя виходу з підпілля,  можливості вільно служити Господові і люду в Україні. 

На більших і менших заходах згадували діячів підпілля, їхнє служіння, а нерідко і переслідування за віру. У травні в рамках святкувань урочисто відзначили столітній ювілей її предстоятеля – Верховного архієпископа Мирослава-Івана кардинала Любачівського, який повернув митрополичий осідок УГКЦ з Рима до Львова.

Річниці виходу з підпілля була присвячена і ІІ Всецерковна проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві, що відбулась у серпні цього року, і грудневі святкування, на які прибув і папський легат кардинал Кристоф Шенборн.

“Армія ж сильна не стільки зброєю, скільки духом, тому що дух завжди перемагає”, – сказав у одному з виступів предстоятель УПЦ (КП) Патріарх Філарет. Підтримати наших вояків, які на передовій ціною свого життя захищають від зовнішньої агресії та протистоять внутрішнім юдам-сепаратистам, вирушили військові капелани УГКЦ, УПЦ (КП), РКЦ.

Багато хто з військових саме тут приходить до віри, до пізнання Бога, хтось починає згадувати свій дитячий досвід молитви, а хтось глибше досвідчує таїнство життя і смерті, Божої опіки та присутності. Для багатьох важливо знати, що у випадку найгіршого є через кого отримати останні таїнства. Вояки не запитують, якої конфесії священик, а просять про молитву, сповідь, благословення, радо приймають у подарунок вервечки та молитовники. 

5 липня на 79 році життя після тривалої хвороби відійшов до Господа предстоятель Української православної церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир Сабодан. Його служіння припало на нелегкі роки, проте він завжди намагався своїм пастирським словом і повчанням гоїти рани, проповідувати Христову науку, заохочувати братню любов.

13 серпня єпископи УПЦ (МП) обрали нового предстоятеля – ним став Митрополит Онуфрій (Березовський), який із лютого цього року був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри. Експерти-релігієзнавці відзначили, що такий вибір підтвердив бажання цієї Церкви зберегти свій статус-кво, її тісний зв’язок із РПЦ. 

Подальші події засвідчили реакційні процеси в Церкві, адже вона єдина з українських церков не визнала факту російської агресії та заявила про свою “духовну підтримку” ворожої для нашої держави сторони – сепаратистів і бойовиків.

Святіший Отець упродовж цього року неодноразово висловлював свою підтримку Україні та її народу. Для багатьох знаковим стало, коли після молитви за мир в Україні і світі Папа Франциск випустив голуба, на якого напали чайка та ворон, однак птаха миру, втративши кілька пір’їн, таки вирвалася від нападників.

За мир в Україні і світі молився він і під час свого травневого паломництва на Святу Землю, і під час листопадової зустрічі зі Вселенським Патріархом Варфоломієм у Стамбулі. Про гідність, мир, розвиток і процвітання об’єднаної Європи говорив понтифік, перебуваючи з візитом у Страсбурзі.

Для українців, навіть некатоликів, підтримка Папи дуже важлива, адже більше 60% громадян нашої країни вважають його духовним авторитетом.

27 квітня Католицька церква проголосила святими двох улюблених понтифіків ХХ століття – Папу Івана ХХІІІ (Анджело Джузеппе Ронкаллі) та Папу Івана Павла ІІ (Кароля Войтилу). 

Першого називали Папою Миру, адже багато зусиль доклав він, аби зберегти хиткий мир у світі під час холодної війни. Він поклав початок реформуванню й оновленню Католицької церкви, скликавши ІІ Ватиканський Собор. Завдяки ньому і Джонові Кеннеді після 18 років ув’язнення в таборах ГУЛАГу був звільнений Патріарх Йосиф Сліпий.

Іван Павло ІІ для українців став своїм Папою не тільки тому, що його приїзд в Україну став величезним духовним досвідом, а й тому, що він чи не найкраще з римських архієреїв розумів і відчував наші реалії, адже ріс і формувався в сусідній Польщі. Саме він відіграв одну з найважливіших ролей у падінні комунізму та руйнуванні Берлінської стіни.

1 листопада в 70-ті роковини смерті Митрополита Андрея Шептицького в Україні розпочалося відзначення Року Митрополита.

Будучи не тільки духовним провідником, а й геніальним бізнес-стратегом, він спричинився не тільки до духовного, а й до економічного, культурного піднесення цілого краю. Для цього він використовував не лише свій сан, юридичні, богословські знання та меценатство, а й неабиякий підприємницький хист. Він трактував свою фінансову активність як джерело для отримання прибутків, які можуть використовувати для благочинних цілей, потреб Церкви і громади.

Він учив гуртуватися, творити кооперативні спілки, каси взаємодопомоги, створював курси, де прості люди могли вчитись ефективно господарювати, організовував банки, аби ті, хто хоче розвивати свою справу, мали де взяти позику. Допомагав у розвитку освіти і медицини, дбав, аби вони були доступні для всіх, підтримував молоді таланти, давав можливість їм вчитися за кордоном. В обороні Людини і її Гідності звертався з листами до перших осіб тогочасного світу… 

Він – фундатор Національного музею у Львові. Коли йому закидали, що він не будує храмів, то Митрополит відповідав, що перше треба збудувати націю, яка і збудує ці храми. 

Для багатьох львів’ян, навіть тих, які ревно відстоювали необхідність встановлення пам’ятника Митрополитові в нашому місті, стало незрозумілим, навіщо в такий скрутний для України час викидати мільйони на втілення гігантоманського проекту. У багатьох виник сумнів, а чи підтримав би це сам Митрополит…

Фото: radiosvoboda.org, petrapavla.org.ua, eparhia.dp.ua, nydailynews.com, nn.by, ТРК “Україна”, headugcc.info.