Cто років у русі!
“Пошта” завітала до львів’янки Марії Погорлецької, яка днями відсвяткувала столітній ювілей. Довгожителів серед львів’ян 32. Поради геріатра, як прожити довше
фото: Андрій Польовий
З погляду вічності сто років – лише мить, а щодо одного людського життя – окрема драма, сповнена переживань, радощів, втрат. І доки тривають суперечки з приводу чинників, які впливають на старіння організму, еліксиру молодості так ніхто й не винайшов…
Науковці встигли підрахувати, що кількість українців, яким за сто, залишається приблизно однаковою останні десять років – 1200 – 1500 осіб.
Напередодні нового року заведено аналізувати здобутки і втрати, будувати плани і леліяти мрії. Як осмислюють старенькі прожиті роки, про що найчастіше згадують, про що шкодують? Аби дізнатися це, “Пошта” завітала в гості до львів’янки, якій днями виповнилося сто років.
“То неможливо, що мені вже сто!”
 |
| фото: Андрій Польовий |
Щось подібне можна застати і в помешканні Марії Погорлецької: її фотель навпроти великого вікна будь-кого налаштує на роздуми про невблаганний час…
Марія Теодорівна пересувається без допомоги інших, все і всіх пам’ятає, охоче пригадує насичене життя і чекає в гості внуків та правнуків. Старенька пережила дві світові війни і три голодомори, тож радить українцям триматися купи. Має троє дітей – синів Олега, Назара і Артура, внуків та правнуків – восьмирічну Алінку і півторарічного Ігорчика. Живе із сином та невісткою.
“То неможливо, що мені вже сто! То мені хтось додав років! Колись, як чула, що хтось уже вісімдесят років має, то думала, що то дуже багато. Знаєте, мій тато прожив дев’яносто три роки і свого часу розповідав усім рідним та знайомим, що прожив лиш половину з того – сорок сім, решту життя проспав”, – розповідає довгожителька.
Щоранку старенька на балконі 10-15 хвилин робить зарядку
У її родині всі помирали після вісімдесяти. Проте довгожительство у випадку Марії Погорлецької – “заслуга” не лише генів, а й способу життя. Щоранку бабуся прокидається, йде на балкон і робить там… зарядку.
“Моя зарядка на балконі триває 10-15 хвилин. Але я ніколи там не застуджуюся. І в дощ, і в сніг свою руханку маю відбути. Беру рукавиці, коли холодно, і займаюся. Роблю собі вправи, а ще присідаю. Аякже! А яка зарядка без присідання? Разів двадцять можу присісти! Тримаюся за поручні і присідаю. І потім увесь день дуже добре почуваюся”, – веде далі старенька.
Як розповів “Пошті” заступник начальника відділу соціальних програм управління соціального захисту Львівської міськради Олексій Неділя, в 2014 році 32 жителі нашого міста відсвяткували сто і більше років, з них 22 жінки. Для порівняння: у 2013-ому 10 львів’ян відзначили 100 років, ще 23 – більш ніж 100 років. “У 2015-ому 100 і більше років виповниться ще 16 містянам, з яких 15 жінок”, – каже він За традицією, уродинників-довгожителів у Львові вітають з 2007 року: від міста вручають 1000 гривень, пам’ятну медаль і невеличкий презент. “Традиція вітати уродинників-довгожителів – це шана суспільства цим громадянам за їхню життєву мудрість, традиції, які вони несуть крізь десятиліття молодшим поколінням. Тому ми цю традицію продовжуватимемо й далі”, – запевняє Олексій Неділя. |
– Якось із чоловіком їхали в машині. Він пішов у своїх справах, а я мала його зачекати. Мені стало скучно, не могла так довго сидіти без діла. Тож завела мотор і поїхала! Навіть в стіну не в’їхала! Водила трамвай, то що, машину не зможу?! Але не вміла переключати передачі, то вже мусив чоловік бути. Люблю швидкість – все життя на третій передачі”.
Марія Теодорівна народилася і виросла у Львові, закінчила вчительську семінарію сестер-василіянок, працювала у Львівводоканалтресті, пізніше водила трамвай №6.
“Був час, коли діти приходили до школи і питали мене, чого ми не молимося перед уроками. Ну що я їм мала відповісти? Казала, що нам забороняють. То був страшний час… У школі мені подобалося, але пробула там недовго – років п’ять. Мої подруги працювали у Львівводоканалтресті, то покликали туди й мене. А потім я пішла працювати водієм трамвая. Не любила змінювати робіт, але любила все, що робила”, – запевняє довгожителька.
“Щоранку встаю і дякую Богові за це”
Якось сестра пані Марії сказала, що та доживе до ста років. Але ювілярка попросила, аби вона так не жартувала, не робила з неї клоуна. Нещодавно обидві жінки згадали той жарт…
“Сестрі дев’яносто п’ять, але я виглядаю краще. Сестра має інший характер. Я мусила все попробувати, усюди бути. Не скажу, що мені було тяжко в житті. Богу дякувати, завжди давала собі раду. Ніколи не показувала, що не можу чогось зробити.
Якось ми з колегами із Львівводоканалтресту вибралися на лижі в Брюховичі. Я не те що не вміла кататися – стояти на лижах не могла. Але не показувала цього. Так собі спустилася з гірки… носом у сніг. Лежу і сміюся. А мене всі питають, що зі мною сталося. Та нічого не сталося, добре мені, то й сміюся!” – згадує з усмішкою співрозмовниця.
 |
| фото: Андрій Польовий |
Трамваї їздили з п’ятої ранку, тож прокидалася з пташками. За час роботи не зробила жодної аварії, не збила жодної людини. Одного разу під трамвай ледь не потрапив старенький чоловік. Пані Марія перелякалася, але дуже швидко зреагувала – встигла загальмувати.
“Якось їхала з інженером, і під мій трамвай потрапила дитина. Я бігом ставлю трамвай “на магніт”. Усі, хто був у тому трамваї, вдарилися головою, але дитина лишилася жива. Іншого разу (було це ще до війни) на передню площадку трамвая зайшов чоловік середніх літ. Я йому нагадала, що з передньої площадки сідають інваліди, а не молоді, здорові. А він мені: “А mnie wolno!” Ну, добре, проїхав він одну чи дві зупинки і вийшов. Дзвоню я до кондуктора і питаю, що то за такий мудрагель, що їздить як інвалід.
Виявляється, то був головний інженер Водоканалтресту, а я з ним так повелася… Після цього інциденту ще й отримала шістдесят злотих премії за те, що не хотіла його пустити”, – розповідає Марія Погорлецька.
Трамваї їздили з п’ятої ранку, тож прокидалася з пташками
Дні старенької минають у спокої й тиші. Ювілярка нечасто дивиться телевізор: по-перше, бачить погано, по-друге, не дуже цікавиться політикою. Син Артур, з яким мешкає, переповідає їй останні новини. “Бабульку” (саме так називають її внуки і правнуки. – “Пошта”) політики не злостять.
“Вони молоді, і я коло них молодша роблюся, – жартує вона. – Знаєте, за поляків треба було переписувати метрику і робитися поляком, за “совітів” і за німців – так само… Своє – найкраще. Не треба нам нікого, ми й самі дамо собі раду”.
А поза тим з’явився час на роздуми про все на світі. “Я не чуюся на всі сто років. Нічого мене не болить. Якби ще не ті очі, якби краще бачила, було б зовсім добре. Але Бог дав мені все перейти, і я не вірю, що вже така стара… Щоранку встаю і дякую Богові за це. А ще прошу Його, щоб і завтра прокинутися в такому ж здоров’ї. Більше нічого не прошу. Часом прокинуся серед ночі і думаю: коли вони, ці сто років, минули? Сама не знаю…” – дивується ювілярка.
“Львівська Пошта” бажає нашій співрозмовниці многая літ!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Ще живе покоління, яке пам’ятає часи, коли не було стільки машин, техніки, проблем, коли люди були ближче до природи, думали про те, як виростити дітей, а не лише про себе…
А якщо серйозно, то в сучасному світі у окремих народів спостерігається тенденція до вимирання. Подивіться, що зараз робиться в країнах Африки: як нема що їсти, не дуже довго проживеш. У цивілізованому світі довголіття стає рідкісним явищем.
Що й казати, екологія, неякісна їжа, соціальні та психологічні проблеми призвели до того, люди стали вразливішими, почали хворіти і менше жити.
Знаєте, якось у одного відомого довгожителя, який мешкає неподалік Львова, ми, лікарі, запитали, як йому вдалося так довго прожити. І він відповів: “Тому, що не женився”. Сміх сміхом, але у тому є частка правди – коли людина має менше соціальних ролей, то має менше переживань. Сучасні люди не вміють справлятися з постійними стресами, і це проблема.
Цікавий факт: більшість довгожителів – жінки, зокрема і в нашому місті. Це пояснюється тим, що жінки від природи здоровіші від чоловіків, у них організм витриваліший. Крім того, вони народжують, а це пов’язано з контактом із медициною, яка дозволяє виявити і пролікувати багато хвороб. Натомість у чоловіків багато проблем, які заважають їм жити, в них більше відповідальності, психологічних і соціальних особливостей.
Взагалі довгожительство – це питання генетики, способу життя, харчування, думання, екології. Час до часу читаємо-чуємо в ЗМІ про тибетських монахів, які нібито живуть по 100-150 років.
З точки зору медицини таке може бути: більшість довгожителів зосереджена саме у високогірних районах нашої планети. Річ у тім, що особливості природи там такі, які дозволяють зберегти здоров’я на тривалий час. Нещодавно повернувся зі столичної конференції, де колега з Києва презентував результати власного дослідження. Якийсь час він займався дослідженням довгожителів у високогірних районах Єревана, Азербайджану. І помітив цікавий факт: усі довгожителі планети їли один і той же продукт – ягоди шовковиці. Виявляється, вони дуже помічні, якщо людина хоче жити довго. Я собі так думаю, що нічого дивного в цьому немає, особливо для українців: шовковиця росте в нас усюди.
Покоління, яке дожило до ста років, виростало в умовах війн-голодоморів, коли ці ягоди були у вільному доступі – вийди на вулицю і рви, скільки хочеш.
Думаю, в будь-якому випадку довго жити варто, бо двох життів нікому не дано. Усе в житті починаємо цінувати тоді, коли втрачаємо: здоров’я, батьків, гроші, життя… А чому ж не жити?!