Очевидно, мав рацію класик Булгаков, коли вустами професора Преображенського переконував: “Розруха починається в головах, а не в туалетах!”

Адже як ще інакше можна пояснити той факт, що всупереч гучним деклараціям чиновників від освіти діти в окремих школах області й досі ходять у туалет на вулицю?! Про такі туалети в освітянській сфері говорять давно і немало. Особливо тоді, коли надворі зима… 

“Туалетна” ініціатива в освіті є однією з ініціатив одіозного міністра Табачника. На початку 2012/2013 навчального року він обіцяв забезпечити всі (!) сільські школи теплими туалетами або хоча б біотуалетами. Мовляв, і коштів вистачить, і варіанти є. Але… 

Досі школи як у Львові, так і в області, мають із цим труднощі. На початку 2014/2015 навчального року начальник обласного департаменту освіти і науки Олександра Небожук зазначила, що на Львівщині є 209 шкіл, у яких немає вбиралень.

Дійсно, для області проблема вбиралень у школах не нова. Її ще в березні 2010-го намагався вирішити тодішній губернатор Львівщини Микола Кміть, говорячи про ідентичну програму зі співфінансування робіт щодо облаштування шкільних туалетів. 

Тоді, як і зараз, така програма була “стратегічним напрямком у роботі влади районів на місцях”, гроші на облаштування туалетів у шкільних приміщеннях виділяли спільно з районними бюджетами. Проектно-кошторисну документацію брали на себе райони, а фінансування робіт проводили коштом обласного і місцевих бюджетів.

З того часу обіцянка облаштувати шкільні вбиральні стала такою собі  мантрою, яку повторювали можновладці всіх рівнів. Щоправда, у окремих школах навіть щось робили. Приміром, у 2012-ому, за інформацією тодішнього очільника відомства Михайла Брегіна, за гроші місцевих бюджетів разом із батьківськими заощадженнями та завдяки цільовій субвенції в сумі 1,4 мільйона гривень ліквідували 167 вуличних туалетів (орієнтовно 60 тисяч гривень на кожну територію). Вбиральні облаштували в 201 школі області.

Проте на початку цього навчального року на Львівщині понад 200 шкіл мали вбиральні на вулиці (там ще треба завершити роботи та перенести їх у приміщення шкіл). Олександра Небожук обіцяла, що станом на 1 січня 2015 року всі навчальні заклади області мають можливість бути забезпеченими внутрішніми вбиральнями.

У місті з тим, здавалося б, простіше. Але… якщо класи і коридори ремонтують у міських школах щороку, то туалети – не завжди. В окремих навчальних закладах вбиральні такі ж старі, як самі будівлі.  “В нашій школі хочуть зробити туалет для хлопчиків, бо для дівчаток уже зробили. Відповідно нас, батьків, попросили стати спонсорами. Та ж ми нещодавно збирали гроші на ремонт класу і нові шафки для кабінету біології! Усе знову перекладають на плечі батьків”, – бідкається Ольга, мама львівського школяра.

“В бюджеті-2014 область фінансує заходи з виконання “Програми розвитку освіти Львівщини на 2013 – 2016 рр.”. Так, передбачена обласна субвенція в розмірі 3 мільйони 350 тисяч гривень на облаштування внут­рішніх санвузлів у 137 шко­лах. В решті навчальних закладів області вже провели роботи з обладнання внут­рішніх туалетів зусиллями громади та за підтримки місцевих бюджетів”, – каже посадовець. 

Заповідається, що саме на початку 2015 року ці роботи повинні бути завершені, бо саме на цей рік у обласному бюджеті не закладуть ні копійки для облаштування шкільних вбиралень. Як розповів “Пошті” заступник директора обласного департаменту освіти і науки Орест Тур, є ще й туалети, облаштування яких до нового року мають закінчити. 

“Найгірше зі шкільними вбиральнями у так званих депресивних районах – Турківському, Сколівському. Також є так звані малокомплектні школи, де вчаться буквально кілька учнів. Облаштовувати в них туалети просто невигідно, адже невідомо, скільки школярів буде в наступні роки”, – веде далі Орест Тур.

Щороку вуличних “виходків” справді меншає, проте там, де вони залишаються, біотуалетів ніхто так і не поставив. Тож діти й досі бігають до вітру в буквальному розумінні цього слова. 

І поки у комфортних чиновницьких кабінетах виділяються гроші, розробляється проектна документація, на Сокальщині наважилися на сміливий експеримент: у двох школах району поставили унікальний екологічний “туалет майбутнього”.

В невеличкому селі Забужжя та найменшому українському місті Угневі  адміністрації місцевих шкіл разом із батьками облаштували у школах екосантуалети. До цього їх спонукали науковці й екологи, які б’ють на сполох через забруднення басейну річки Західний Буг, яка тече в цих краях. “Туалет майбутнього” – як влучно назвали його батьки і самі діти – незвичний тим, що… сухий, тобто не потребує води і підключення до звичної системи каналізації. 

екосантуалет в Угнівській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів (фото: ugnivschool.lviv.ua)

“Сухі екосантуалети – це спеціальні туалети, в яких використовують природну особливість людини (вони не змішують сечу і фекалії). Ці продукти життєдіяльності окремо збирають, зберігають і компостують, після чого використовують як добриво в сільському господарстві при правильній технології знезаражування. Сухий екосантуалет зменшує забруднення довкілля стічними водами, допомагає зберегти чисту воду, замість розбавляння і скидання поживних речовин у водойми сприяє поверненню біогенів у ґрунт. 

Всупереч суспільним очікуванням сучасні сухі туалети не пахнуть, їх легко прибирати, вони гігієнічні та зручні у користуванні, а найголовніше, що їх можна зробити самому! Тим паче що в Україні є фірма, яка виготовляє корпуси для них”, – розповідає доцент Львівського національного аграрного університету, директор Західного центру Українського відділення Всесвітньої лабораторії (ЗЦ УВВЛ) Петро Грицишин.  

Перший такий туалет поставили в 2009 році у Забужжі. Допомогли селянам шведи (взяли на себе будматеріали), решту придбали коштом місцевого бюджету і батьків. 

“Співпрацюючи із сільським головою Андрієм Дмитрівим щодо питань розробки місцевих планів екологічних дій, з’ясував, що Забузька школа реально не має системи каналізації та системи очищення стічних вод, тому вони потрапляють безпосередньо в Західний Буг. Водний туалет у школі був проблемним, працював з перервами, регулярно забивався. 

Згодом ЗЦ УВВЛ за ініціативи коаліції “Чиста Балтика” організував зустріч представників консультаційної компанії, яка займається плануванням зовнішніх систем очищення стоків методами сталої санітарії, із сільським головою та директором школи. Вони підтримали ідею будівництва шкільного екосантуалету, підтримав їх і начальник відділу освіти Сокальської РДА Роман Монастирський. Проте недовіру остаточно зруйнували відвідини схожого об’єкта в селі Гожули Полтавської області: побачили, що там усе працює. 

Тож директор Забузької школи Ігор Гурський ухвалив рішення про підготовку проекту сухого екологічного туалету в школі та реконструкцію існуючого проблемного водного туалету. Кожен крок будівельників був під пильним контролем школярів, директора школи і відділу освіти”, – каже Петро Грицишин. Матеріали для будівництва екосантуалету, оздоблювальних робіт та сантехніку забезпечував ЗЦ УВВЛ.

Зі слів директора центру, екосантуалет найкраще вирішує проблеми села, яке досі не каналізоване. “Екологічна проблема сучасного села – це стічні води, які складаються з так званих сірих вод (прання, купання – до 100 000 л на одну людину в рік) і чорних вод (безпосередньо туалет – 125 000 л). 85% витрат на каналізації у Європі – це витрати на труби. А уявіть собі наші села – це ж які гроші потрібні на труби! 

Натомість можна застосувати принципи екосанітарії, як ми це зробили в Забужжі та Угневі. Вони ідеально підходять для нашого села. Екосанітарія пропонує такі підходи: по-перше, розділення і сепарація відходів; по-друге, ізоляція ґрунтових вод від відходів; по-третє, збереження водних ресурсів; по-четверте, відходи можна використовувати як добриво на присадибній ділянці”, – переконує науковець. 

Завдяки компостуванню таке добриво можна зберігати до року. Коли “туалет майбутнього” в Забужжі ще був у проекті, директор школи погоджувався віддати добриво місцевому фермеру задарма, проте коли туалет запрацював, цей підприємливий чоловік всерйоз замислився і передумав. “Мені самому така “корова” знадобиться, – сказав він. – Школа має власну присадибну ділянку, на якій вирощує овочі для шкільних обідів”. 

Проте досвід Сокальщини досі залишається непоміченим: про нього небагато знають і у Львові, і в області. Отож, діти й далі бігатимуть в туалет надвір…