Щодо свята Кате­рини, то в пересіч­них людей во­но асоціюється за­­зви­чай із народними повір’ями та ворожінням. 

Проте Церква, як Православна, так і Католицька, величає її, як і інших святих, передусім за гарячу віру, любов до Господа і готовність віддати за Нього життя. Промовистим є й її ім’я – “завжди чиста” (з грецької).

Про життя Катерини, як і про життя переважної більшості мучеників перших століть християнства, нам відомо дуже мало. Основними джерелами життєпису святої є твори жанру мучеництва VI – VII ст. З них довідуємося, що Катерина постраждала за Христа і мала на той час 18 років. Згідно з переданням, народилася в Александрії та походила зі знатного роду. 

Святитель Димитрій Рос­товський у своєму житії пи­ше, що Катерина “вивчила творіння всіх язичницьких письменників і всіх стародавніх поетів і філософів... добре знала твори древніх мудреців, але вивчила й твори знаменитих лікарів, крім того, навчилася ораторського й діалектичного мистецтва, знала багато мов”. 

Батьки Катерини квапилися видати доньку заміж, та й претендентів на її руку не бракувало, але дівчина заявила, що стане дружиною лише того, хто перевершить її у всьому: знатності, багатстві, красі та розумі. Дівчина знала, що нерівний шлюб не принесе їй щастя, і вважала за краще зберегти себе в чистоті дівоцтва.

Мати Катерини, таємна християнка, привела її до свого духівника, який відкрив їй віру в Христа. Він розповів Катерині, що знає Юнака, який перевершує її в усьому, і дав їй ікону Богородиці з немовлям Ісусом на руках, навчив молитися, аби Діва Марія показала їй чудесного Юнака. Прохання дівчини було виконане: в ту ж ніч Катерина побачила вві сні Богородицю з Немовлям на руках. 

Однак Немовля відверталось від Катерини. Прокинувшись, засмучена Катерина пішла по пораду до старця. Просвітивши її у вірі, він охрестив Катерину. Пізніші редакції житія святої розповідають, що після цього вона знову побачила вві сні Богоматір із Немовлям, яке тепер привітно дивилося на Катерину і вручило їй перстень на знак заручин з Небесним Нареченим. Після пробудження дівчина виявила перстень у себе на пальці. 

Народні звичаї

В Україні свято Катерини називали святом дівочої долі. Перед її образами дівчата ставили свічки, а потім, підвечір, ворожили на свою долю. Ідучи з церкви, зрізали гілочку вишні і ставили у воду. Якщо до Маланки гілочка розцвіте – доля складеться вдало, можливо, буде й весілля. А якщо засохне без цвіту – чекай лиха.  Увечері перед святом Катерини дівчата збиралися на посиденьки, варили кашу, борщ і ворожили на долю: тримаючи в руках горщик з кашею, виходили до воріт і закликали свою долю. Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля “почула” дівочі благання і з того боку варто чекати нареченого.  Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.  Залишатись допізна на гулянні цього вечора дівчатам не можна – потрібно йти додому, аби не прогнівити Долю. Старі люди казали: жінка має дві долі - від Господа і від нечистого. А щоб судьба не прийшла та не вчепилась від того, що не згадується при хаті, матері вчили дівчаток уже з дитинства молитися до святої Катерини – нареченої Христа. На Катерини жінки, дівчата не топили в печі, “би їхнє життя не курилося”. На Катерини дівка-невідданиця опівночі несла на найдавнішу родову могилу пучечок безсмертників, аби її доля не вмерла (це як було щось їй пороблено). На Катерини дівчата носили “пожертву тополі” – накидали на віття спеціально шиту ширинку (спідній одяг), би вдовою не лишитися, не дай Боже, бо тополя полюбляє жінку-вдову. На Катерини мати запалювала до її образа три свічки, “би рід не переривався”. Як на Катерину холодно, то буде голодно. На святу Катерину ховайся під перину. Катерина по воді – то Різдво по льоду.

Через якийсь час до Александрії на язичницьке свято прибув імператор. В жертву язичницьким богам приносили не тільки тварин, але й сповідників віри Христової. Свята Катерина, маючи знатне походження, звернулась до імператора, заступаючись за них. Щоби переконати знатну римлянку та інших християн, імператор наказав скликати п’ятдесят найосвіченіших мужів імперії. Свята відвертістю своїх переконань і доказів навернула їх у християнство. Всі учені за наказом імператора були вкинуті у вогнище. 

Спеціально для залякування Катерини виготовили знаряддя тортур: на вісь насадили чотири дерев'яні колеса, вкриті залізними вістрями. Обертаючись у різні боки, колеса повинні були розтерзати тіло стоячої між ними мучениці, яка залишилася непохитною і не відмовилася від Христа. Житіє розповідає про те, як невидима сила зруйнувала цю споруду – колеса розлетілися в різні боки, убивши чимало роззяв, які прийшли подивитися на страту. 

Дружина імператора, дізнавшись про мудрість і чесноти Катерини, разом із воєначальником Порфирієм та загоном солдатів вночі таємно відвідала її у в’язниці. Поговоривши з Катериною, всі вони також увірували в Христа та прилюдно визнати свою віру, за що зазнали мученицької смерті. 

Безбожний імператор спокушав Катерину подарунками та обіцяв зробити її своєю наложницею або навіть законною дружиною. Проте мучениця з обуренням відкинула його домагання, і розгніваний імператор наказав стяти їй голову мечем. З молитвою поклала Катерина голову на плаху, а з рани замість крові потекло… молоко. 

За переказами тіло мучениці ангели перенесли на вершину найвищої гори Синай. Через три століття ченці Преображенського монастиря, збудованого імператором Юстиніаном, підкоряючись видінню, зійшли на гору, знайшли там нетлінні останки святої Катерини – голову і ліву руку (впізнали її за обручкою, даною Ісусом Христом) і перенесли мощі в обитель. 

Нині вони зберігаються в невеликій мармуровій раці у вівтарі головного храму монастиря святої Катерини (так почав називатися Синайський монастир після перенесення туди останків святої), на правому боці престолу. Ще одна частина мощей (палець) зберігається в мощівнику ікони великомучениці Катерини у лівому нефі храму і завжди відкрита для поклоніння. 

На східних іконах мученицю традиційно зображують в царській одежі, з вінцем на голові і хрестом у правій руці. Відомі зображення святої, що спирається на колесо, з пальмовою гілкою в руці. Іконографія “Заручення великомучениці Катерини” склалась у XVIII ст. під впливом західних зразків. 

Святу Катерину вшановують як покровительку студентів, провідників, філософів, але передусім дівчат, які чекають на свою пару.