Свята на честь Пресвятої Богородиці є найважливішими у християнському календарі після празників на честь подій із життя Ісуса Христа. 

Святкуючи їх, Церква прославляє велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкуп­ленні роду людського та заохочує вірян до її почитання та наслідування. 

Тож празник Введення, або, як його іменує Церква – Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії – є одним з 12 найбільших у літургійному календарі. За традицією його святкують 21 листопада за старим стилем і 4 грудня за новим. Він один із найбільш шанованих у літургійному році, бо оповідає про дитячі та юні літа Богоматері, про її батьків і передчуття сповнення Господнього промислу – народження Спасителя. 

За своїм походженням це свято, як і празник Різдва Богородиці, який є передісторією нинішнього, апокрифічне, спирається на Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матвія “Про Різдво Пречистої Діви Марії”, проте відсутність у канонічних Євангеліях згадки про Введення не применшує значущості цих подій. 

Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові в храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, батьки привели її до храму. Побажання Йоакима й Анни посвятити свою доньку Богові стали відомими багатьом жителям Єрусалима. З цієї нагоди в їхній обителі зібрались родичі та знайомі, а дорогою до храму Марію супроводжували люди із запаленими світильниками, співаючи псалми. 

Введення у народних звичаях В староукраїнських звичаях Введення є початком нового господарського  року. До нас дійшло чимало повір’їв, прикмет і приказок, якими послуговувалися в давнину і які закладали підвалини нового хліборобського року. Селяни намагалися прогнозувати і урожай наступного року, і погоду, і навіть ставлення до них тих чи тих святих.  Колись казали: “Яке Введеніє, таке щоденіє”. Якщо першим у хату зайде молодий хлопець з грішми, то в господі все буде гаразд; якщо бідний – не буде достатку, а самі лише клопоти; якщо стара жінка – пропаде спокій у родині. Ці прикмети існують майже в усіх місцевостях, тому бідні люди похилого віку цього дня не ходили в гості, аби не накликати біди близьким та знайомим. Не прийнято було позичати гроші або щось інше: казали, що таким чином недоброзичливці намагалися “забрати” добробут та спокій у родині. В деяких місцевостях у цей день варили густий молочний кисіль і поїли ним корову, щоб “була густа сметана”, а в інших мастили коровам вим’я маслом, щоб наступного року мати “масне молоко”, обсипали худобу насінням льону і ячменю, щоби “приплід був багатий”.  Відомо ще багато “житейських” правил, яких дотримувалися селяни в минулому, а на заході та півночі України дотримуються й тепер: до Введення землю копай, а до Благовіщення спочивай; земля свята, і їй теж спочити треба; коноплі та льон треба потерти до Введення, бо той, хто це робить по Введенню, накличе на поля громи та бурі.  Скільки на Введення води – стільки на Юрія трави. Введення по обіді з водою – буде миска по весні з молоком. Введення прийшло – зиму привело. З тієї пори настають перші сильні морози, які в народі називають введенськими.

При вході до храму Діву Марію зустріли священики, очолені первосвящеником Захарією, батьком майбутнього Івана Хрестителя. Ця зустріч також є глибоко символічною, оскільки саме Іван Хреститель першим впізнає Спасителя, який прийде прийняти хрещення у водах Йордану.

Священик Захарія дозволяє Пресвятій Діві ввійти у “Святая Святих” храму. Це місце було приховане від людських поглядів, сюди лише раз на рік входив первосвященик, тут перебувала невидима слава Божа, тут був утаєний незбагненний Сущий Господь. Тож введення Пресвятої Діви у “Святая Святих” символізувало таїнственне приготування воплочення Христа, що стане сповненням Божої обітниці, а тіло майбутньої Богородиці має символічно стати Пречистим Храмом Господа. 

В храмі Діва Марія прожила дванадцять років. Там вона отримала ґрунтовну освіту, духовне виховання і навчилась усіх премудростей домашнього господарювання, жіночих ремесел. Повноліття в ті древні часи наставало в п’ятнадцять років. Тоді ж, за законом, завершувалося навчання у храмі, і дівчину видавали заміж.

Історичні джерела вказують на те, що празник Введення почали святкувати ще в перших століттях християнства, оскільки знаходимо відомості про побудову святою царицею Оленою (IV ст.) церкви на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, є згадки про нього і в творах отців Церви. На Заході це свято було встановлене значно пізніше Папою Григорієм ХІ і вперше святкувалось у Авіньйоні в 1374 році.

Як пише у своїй книжці знаний літургіст отець Юліан Катрій, богослужба цього дня, в радісних і веселих тонах оспівуючи подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Піснеспіви звеличують богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше прославляють її як Божий храм. 

“Пресвята Богородиця, входячи до храму, хоча роками молоденька, але була зріла духом: “Трилітня тілом, – сказано у третій пісні канону, – багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста”. Вона є спов­ненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: “Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала і всіх земних обновлення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося”, – пише отець Юліан Катрій.

Цього дня Церква ще раз наголошує, що в кожної людини є певне покликання до виконання тих чи тих завдань і від кожного вимагається позитивно відповісти на покликання. Це покликання вимагає певної жертви і самозречення. Багатий юнак не пішов за Ісусом, бо не був готовий до жертви. 

Нині, в такий непростий для України час, так важливо для кожного християнина, а такими вважає себе більшість її громадян, дослухатися до голосу серця, зрозуміти своє покликання і бути готовим сповнити жертву на тому місці, де нині нас поставив Господь: чесно трудитися, виховувати у правді своїх дітей, сповняти свій громадянський обов’язок чи подати посильну допомогу тим, хто нині ціною свого життя і здоров’я боронить нашу країну, а може, й благословити перед від’їздом на війну свого сина чи чоловіка.