Близько шести тисяч суданських дітей воюють у складі різних збройних формувань

Згідно з приписами міжнародного права, щоб стати вій­ськовослужбовцем потрібно досягти 18-річного віку. Однак далеко не в усіх державах шанують міжнародне право. Зокрема, згідно з даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), у Судані і влада, і повстанські угруповання мобілізували до своїх лав близько шести тисяч дітей до 11 років (!).

Кожен третій солдат - дитина

Наразі ситуація більш ніж шокова: через катастрофічний брак дорослого чоловічого населення, спричинений тривалою громадянською війною, бідністю та хворобами, діти та підлітки становлять 30 від­сотків суданських збройних формувань. Зокрема, це сироти, чиїх батьків убили або взяли в полон. Щоправда, користі від таких вояків не так вже й багато, оскільки лише п'ять відсотків з них вміють добре поводитись зі зброєю. Відповід­но, рівень втрат у дитячих підрозділах значно вищий, ніж в дорослих.

Зараз офіційні представники ЮНІСЕФ ведуть перемовини зі збройними угрупованнями Судану про демобілізацію дітей. Вже нібито досягнуто відповідної домовленості з лідером повстанського руху "Армія визволення Судану" Мінні Міної, який погодився у наступному році відпустити кілька сотень дітей. Нагадаємо, що остання операція зі звільнення суданських дітей від військової служби була проведена ще 2001 року. Тоді представники ООН вивезли із зони бойових дій 2500 юних повстанців, які воювали проти владних військ. Ця операція набула слави наймасштабнішої за увесь період громадянських воєн в Судані.

Мусульмани проти християн

До сьомого століття сучасна територія Судану була розділена між трьома християнськими королівствами, однак після 640 року на багаті золотом та діамантами землі почали проникати араби-мусульмани. Тоді, власне, й розпочалась історія суданських міжусобиць.

Упродовж ХХ століття Британія, під протекторатом якої перебувала країна, для зміцнення своєї влади спеціально провокувала етнічний та політичний сепаратизм, зокрема на півдні, де живуть корінні темношкірі християни. У 1955 році суданський парламент проголосив незалежність країни, а центральну владу в Хартумі та інші головні позиції країни посіли мусульмани, які відмовились виконати обіцянку створити федеральну державу. Це й призвело до громадянської війни, яка тривала з 1955 до 1972 року. За цей час країна пережила кілька воєнних заколотів, однак режими, що почергово змінювали один одного, так і не вирішили проблему ісламсько-християнського протистояння. Після десятирічного затишшя воєнні сутички знову відновилися.

"Справжній полковник"

Під час чергового заколоту 1989 року до влади прийшов полковник Омар Гасан аль-Башір, який утримує владу й до сьогодні. Аль-Башір одночасно є президентом, прем'єр-міністром та головнокомандувачем збройних сил. Користуючись абсолютною владою, полковник запровадив у країні курс тотальної ісламізації, що спричинило запеклий опір християн півдня.

Мирні перемовини між тамтешніми повстанцями з "Армії визволення Судану" та центральною владою у 2003 -2004 роках де-юре дали відчутні результати. Сторони домовились, що Південний Судан шість років користуватиметься автономією, а у 2009-му питання про незалежність цієї території буде винесено на референдум. Упродовж цього часу доходи від нафтових родовищ, які є основним багатством країни, мали б ділитися порівну. Однак де-факто збройні зіткнення ніколи не припинялися і тривають донині.

Дарфур також хоче нафтодоларів

Тим часом підписана угода про рівний розподіл грошей від продажу нафти між центральним урядом у Хартумі та бунтівним Півднем спричинило появу нової гарячої точки. Повстання спалахнуло на заході країни, у провінції Дарфур, жителі якої вважають, що у домовленості не були взяті до уваги їхні економічні інтереси. Цей регіон теж заселяють представники двох груп: темношкірі корінні жителі та араби, однак обидві групи сповідують іслам. Свого часу Дарфур був незалежним султанатом, а у 1899 році англо-єгипетські війська силоміць приєднали його до Судану.

Зрештою, тут ніколи не любили центральну владу в Хартумі, однак олії у вогонь додала різанина, яку провладні збройні угруповання  влаштували на початку 2000-х років в Дарфурі проти народності фур. За оцінками експертів, тоді від рук арабів загинуло від 10 до 30 тисяч темношкірих дарфурців, ще близько мільйона стали біженцями, перебравшись до сусіднього Чаду. Нині збройні сутички у Дарфурі набули особливо гострого характеру, причому в бойових діях також бере участь чимало дітей.