Про це та про теперішнє служіння, місію лікаря говорив минулої суботи Святіший Отець під час зустрічі з представниками Італійської асоціації лікарів-католиків з нагоди 70-річчя її діяльності, повідомляє сайт Радіо Ватикану.

“Не існує сумнівів щодо того, що в наш час задля наукового й технічного поступу значно зросли можливості фізичного зцілення, однак у деяких аспектах, як видається, зменшилася здатність заопікуватися особою, особливо тоді, коли вона є страждаючою, тендітною й незахищеною”, – зауважив понтифік. 

І наголосив, що здобутки науки та медицини можуть настільки докластися до покращення людського життя, наскільки не віддалятимуться від етичного коріння цих дисциплін. Саме тому лікарі-католики здійснюють свою професію як загальнолюдську та духовну місію.

Зі слів Вселенського Архиєрея, уважність до людського життя, особливо до того, яке зазнає більших труднощів, тобто до хворих, похилих віком та дітей, глибоко включена в місію Церкви. І тому Церква почувається покликаною брати участь у дискусіях, предметом яких є людське життя, представляючи власне бачення, що ґрунтується на Євангелії. Адже в багатьох сферах якість життя пов’язана переважно з економічними можливостями, добробутом, красою та змогою насолоджуватися фізичним життям. Але є й інші виміри існування – стосунковий, духовний та релігійний.

“Насправді, – вів далі Папа, – у світлі віри та розуму людське життя завжди є священним і завжди якісним. Не існує одного життя, яке було б священнішим за інше: кожне життя священне! Як також не існує життя, якісно значущішого від іншого лише з огляду на більші засоби, права чи економічні або соціальні можливості”. І свідченням того, що кожне життя є священним, недоторканним і любленим, повинні займатися католицькі лікарі, збагачуючи свої професійні вміння духом віри. 

“І якщо клятва Гіппократа зобов’язує вас завжди бути служителями життя, то Євангеліє спонукає до чогось більшого: любити його всюди і за будь-яких обставин!” – наголосив Святіший Отець. Глава Католицької церкви звернув увагу на те, що сьогодні переважаючим способом мислення є фальшиве співчуття, тобто таке, що вважає допомогою спонукати жінку до аборту, актом здійснення гідності – евтаназію, науковим здобутком – “виготовлення” бажаної дитини як право її мати, аніж прийняти як дар або ж використовувати одні життя як лабораторний матеріал, за допомоги якого, можливо, вдасться порятувати інші. 

Натомість євангельське співчуття – це те, що супроводжує нас у хвилини потреби, тобто співчуття Милосердного Самарянина, який побачив, сповнився співчуттям, підійшов та подав конкретну допомогу. 

“Ваша лікарська місія спричиняється до того, що ви щодня маєте контакт із різними формами страждання: заохочую вас брати їх на себе, як “добрі самаряни”, особливою опікою огортаючи похилих віком, немічних та неповносправних!” – закликав Святіший Отець, визнаючи, що вірність Євангелію життя, пошана до життя як до Божого дару іноді вимагає відважних рішень, які йдуть “проти течії”, адже живемо у час, коли поширеними стали експерименти над життям, що часто стають гріхом супроти Бога Творця.