“Як ти не розумієш? Я досі незаміжня!” –  каже 32-річна жінка. “А ти молишся, просиш Бога про заміжжя?” – питаю. “Так! Але не допомагає! – емоційно відповідає дів­чина. – А пані Оксана каже, що мені пороблено – сусідка постаралася, яка не любить моєї мами”.

“І що робитимеш, коли дізнаєшся про своє майбутнє?” – не вгаваю. (Дивно, як людям вдається прийняти правильне рішення щодо свого майбутнього. Я ось не можу дати собі ради з теперішнім…) “Як що? Буду знати, кому по морді дати!” – каже дівчина, показуючи кулак. “А далі що?” – не приховую подиву. У відповідь – мовчання.

Ще одна клієнтка пані Оксани не може схуднути. Каже, що ходить у спортзал, заживає всі можливі пігулки для зменшення ваги, а кілограми не тануть… “Мені 26, я заміж хочу”, – пояснює вона.

Пані Христині за 40. Вона викладає в одному з львівських вишів. Каже, має неприємності на роботі: її намагаються вижити, тому шукає поради в потойбічних сил. 

“А чому ви думаєте, що повинні залишитися на цій роботі?” – запитую. “Бо працюю там ще з часу закінчення вишу. Тато допоміг влаштуватися. Хотіла б залишитися, бо звикла до цієї роботи. Останнім часом шеф почав говорити, що треба частіше на закордонні конференції їздити, більше мультимедій застосовувати, що моя тема дисертації нецікава”, – пояснює викладач.

“Але ж він говорить цілком нормальні речі! Вдосконалюватися треба!” – намагаюся переконати співрозмовницю. “Ну то що я зроблю! Ніяк не можу навчитися працювати з планшетом? – обурюється жінка. – Через це мені треба йти з роботи?!” “А ви до Церкви ходите, молитесь?” – ставлю те саме питання, що й попередній співрозмовниці.. “Аякже, щонеділі. А який це має стосунок до моєї роботи? – здивовано запитує пані Христина. – Даю за здоров’я, ставлю свічки, але бачу, що все марно…”

В черзі стало душно. На прийом до пані Оксани я не потрапила, та й не маю потреби в швидкій магічній допомозі. Єдине, що вдалося достеменно з’ясувати, це те, що без ворожки не обійтися! Бо хто ж, окрім неї, навчить, як правильно виливати свячену воду після купання маляти, що робити, коли дитина не хоче спати, коли сусідка на вас “не так” дивиться. Звісно, це дуже зручно, коли тобі радять іти додому і займатися своїми справами, нічим не перейматися, в той час як хтось там змінюватиме вашу долю, позбавить “вінка безшлюбності”, привертатиме “грошові потоки” і “послаблюватиме конкурентів”. Жодних проблем, жодних зусиль – і от тобі щастя! 

Зненацька прочинилися двері, і пані Оксана, побачивши мене, зауважила: “У тебе очі різні, ти з народження непроста. В тебе великий потенціал! Зостанься, я допоможу тобі його відкрити”, – каже. “Дякую, але нехай той, хто його заклав, сам вирішує, як з тим потенціалом бути”, – відповідаю і сходжу рипучими сходами вниз, на свіже повітря…  

Після відвідин ворожки склалося враження, що в черзі стоять люди, яким терміново треба вирішити всі життєві проблеми, бажано за один-два прийоми. 

Про мотиви клієнтів “гадалок” спитала у авторитетного психотерапевта, доцента кафедри психології Львівського національного університету ім. І. Франка Лариси Дідковської. 

“Серед причин пошуку ворожки назвемо такі: відчуття власної неспроможності щось зробити, відсутність віри у свої сили, потреба, іноді залежність від когось сильнішого (навіть від Господа), дитяча віра в дива”, – пояснює вона.

На думку психотерапевта, причин апелювання до потойбічних сил багато і всі вони різні. “Чи це шкодить, залежить від того, куди саме звертаються люди – до Церкви чи до злого. Церква не дає того, що дають ворожки. У Церкві все дуже конкретно – те можна, а те ні. А у ворожок все можна: відвернути, причарувати… А межа тонка”, – веде далі Лариса Дідковська. 

Один львівський священик принципово не хрестить немовлят, у яких на ручці червона нитка. “Та ви що! Воно ще не встигло народитися, а ви вже таке маленьке, безпомічне віддаєте злому?!” – каже духовний наставник. Інший просить поховати в шухляди сувеніри із заморських країв, бо інакше не прийде кропити помешкання після Водохреща…

Змішання культур і релігій – звична річ. Якось так виходить, що християнські та язичницькі практики існують немовби в паралельній реальності. Ментальність “гомо совєтікус” дається взнаки. Ми так далеко зайшли у своїй подвійній моралі, що навіть із Богом намагаємося “грати в шахи”. Хоч маємо чітку й однозначну вказівку апостола Павла: “Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського”.

Зі слів психотерапевта, в “людській популяції” від 9 до 14 відсотків тих, хто піддається так званим сугестивним впливам, тобто навіюванню. “І тому завжди будуть люди, які потребуватимуть цього впливу. Так було в людській історії завжди. Крім того, людям завжди буде потрібен хтось, хто задовольнятиме їхню дитячу віру в диво”, – резюмує фахівець. Зрештою, дива бувають різні – великі й не дуже. 

Диво, яке пропонує нам Бог, є не станом, а радше процесом, шляхом. І ніхто нам не гарантує, що на цьому шляху не буде печалі, втрат чи хронічного невезіння.

– У цьому “винен” сам Ісус Христос! Бо то ж Він сказав: “Коли прийду вдруге, то навряд чи знайду віру на Землі”… 

Чи справді багато людей залишиться із сильною вірою ближче до останніх днів? Знаєте, сьогодні у нас якийсь такий дивний парадокс склався: що більше книжок люди читають і дипломів здобувають, то глупішими стають. Накидаються на всі ці модні інтелектуальні віяння, всі ці йоги-медитації. 

Це вже стало таким собі атрибутом інтелектуальності. Але там, де приходить глупота, починаються забобони, які відводять від простого й звичного Бога і приводять до ворожок, гуру. І тоді люди вдягають червону нитку, проводять обряди... Все дуже просто: людина просто не хоче знати Бога. 

Розумієте, віра вимагає логіки. Щоби вірити, треба бути дійсно розумним, вміти аналізувати. Християнство в цілому – це вибір мислячих людей. Церква втрачає хіба глупих. Прикро, але Церква втрачає часом навіть своїх служителів, які теж відходять від правдивого християнства… 

Маємо розрізняти церкву видиму і невидиму. До видимої приходимо щонеділі для здійснення таїнств, а невидима церква – це спільнота всіх тих, кого правда Христова діткнула настільки, що вони зробили її своєю, втілили у своїй практиці щоденного спілкування з іншими. 

Відхід від Христа – елементарна глупість! Розумієте, не можна одночасно бути і в Церкві, і проти неї. Я розумію, людям зараз важко живеться, маємо чимало труднощів. Але коли люди приходять до священика і він їм каже, як має поводитися правдивий християнин в конкретній ситуації, то можна почути таке: “Та що той ксьондз знає! То в нього робота така – прощати усім. А що він ще може мені сказати? Хай говорить, а я своє знаю!” 

Такій людині простіше піти до баби Маруськи, яка яйце викачає, запарить 48 шлуночків чорної курки і зробить диво. О! Де потрібне чудо, там диявол  завжди є великим чудотворцем, він одразу ж тут як тут! Його два рази просити не треба! 

Люди часто не розуміють зв’язку між бісами і всілякими бабцями-чудотворцями, але він прямий. Тут теж є своя єрархія, як у армії: молодші підпорядковуються старшим, кожен має свою ділянку роботи. Тут єрархія працює навіть краще, ніж у армії. І вони всі, кожен по-своєму, працюють над тим, аби відвернути чоловіка від Бога. Тому нам завжди буде здаватися, що часи, які ми переживаємо, найважчі, проблеми трудніші, ніж у сусіда-кума-свата. 

Проте часи не змінюються – вони завжди однакові. Гріхи залишилися незмінні з часів Римської імперії, жодних нових емоцій чи почуттів людина ще не придумала. Те, що в нас “страшенні” проблеми, є плодом саме диявольського впливу. Ілюзія неспроможності подолання їх з Божою опікою – лише ілюзія, недовіра до Господа, перебільшення. В сучасній Церкві знаходимо чимало прикладів праведного життя усупереч несприятливим обставинам, вирішення життєвих негараздів з Божою поміччю. 

Але люди не хочуть бачити своїх сучасників, які не звертаються по допомогу до зла, а залишаються вірними Євангелію, хоча такі приклади є на кожній парафії, у кожного священика. Я не кажу, що треба забути про книжки, ЗМІ, інтернет, самоосвіту в принципі. Але треба вчитися бачити і думати поміж всюдисущою глупою рекламою. Щодня молитися від душі найпростішими словами. 

У християнстві так є: можна тривалий час залишатися в темряві незнання і невірства, а за якусь секунду-дві світло Христове просвічує людину настільки, що вона стає спроможна багато зрозуміти і йти за Христом. Оце і є найбільше диво.  

1) Молитися – щодня, регулярно, щиро і правильно.

2) Читати Євангеліє – щодня, хоча б трохи.

3) Ходити до церкви, але не щоби відбути службу, а пережити її.

4) Сповідатися з вчинених гріхів – щонеділі, активно аналізуючи скоєне і виправляючи свої помилки.

5) Причащатися – регулярно, бодай раз на тиждень на недільній службі.

Не вірю, що зло може перевершити людину, коли вона виконує ці п’ять речей правильно. Звичайно, кожен робить свій вибір. Для мене особисто вибір на користь Бога найлогічніший, бо наша віра – для мозку, який хоче бути світлим.